РИА Новости Украина — Радиостанция Голос Столицы
В начале 2018 года украинское общество всколыхнуло громкое преступление. В понедельник, 1 января, в одной из рек Киевской области нашли тело Ирины Ноздровской. Полиция открыла уголовное производство по факту гибели правозащитницы.
Ирина Ноздровская вела дело о гибели своей сестры Светланы Сапатинской. Она погибла в ДТП 30 сентября 2015 года. За рулем авто находился Дмитрий Россошанский. По словам Ноздровской, во время аварии он был под действием наркотиков. Его дядя в то время занимал должность председателя Вышгородского райсуда, что помогло убийце избежать наказания.
Все это время Ноздровская добивалась справедливости. В мае 2017 года Россошанскому дали семь лет лишения свободы. Подсудимый подал апелляцию. Суд состоялся 27 декабря. Через день после суда Ирина Ноздровская исчезла.
Многие политики уже используют это резонансное убийство в своих целях, в частности, чтобы набрать политических баллов и «потопить» оппонентов. Об убийстве юристки написал Мустафа Найем, Игорь Луценко вспомнил о самосудах, а глава Нацполиции Киева взял дело под личный контроль, Саакашвили призвал украинцев выйти на акцию протеста в связи с убийством Ноздровской.
С чем Украина вошла в новый год, а также о том, какие события могут произойти в украинском политикуме в 2018 году, в эфире радиостанции Голос Столицы проанализировал политический аналитик, депутат предыдущих созывов ВР Тарас Чорновил.
(текст публикуется на языке оригинала)
Як ви прокоментуєте вбивство юристки Ірини Ноздровської? Чи не зарано говорити про те, що її вбили саме через професійну діяльність і, зокрема, через справу щодо загибелі її сестри у дорожньо-транспортній пригоді?
— Тут є три складові. Пункт перший — щодо самого вбивства. Злочин, абсолютно страшний злочин, явно умисне вбивство, воно пов'язане може бути з двома обставинами. Це є певна помста чи протидія одної з двох таких, знаєте, мажористих груп. Одна — це близькі люди до того водія, який збив на смерть її сестру, там зав'язані на суддівські певні кола люди, його дядько — суддя Вишгородського суду, там були погрози постійні, все. Ця версія одна.
Ірина Ноздровська вела справу про загибель своєї сестри Світлани Сапатинської.
— Вона не слідчий, вона адвокат. Вона трошки займалася правозахисними чи, швидше, викривальними матеріалами. Але вони не були дуже жорсткими. Я відслідковую, особливо по району Києва і околиць такі речі. І я вже років два тому бачив її матеріали по Вишгороду. Вона регулярно била в певні точки. Але це були не настільки жорсткі викриття: то десь вкрадено щось на ремонті школи, то ще там щось відбулося. Тому я не думаю, що професійна діяльність безпосередньо зіграла роль. Після вбивства її сестри вона досить серйозно занедбала свою практику. Це теж були не важкі, невеликі, не резонансні справи. В основному цивільного характеру. Вона взялася в першу чергу за цю справу. І тому, одне коло, яке напряму погрожувало — це близькі до того, хто здійснив це вбивство її сестри. Друге коло — це родинний напрямок, це люди з компанії колишнього чоловіка її покійної сестри, які моментально на наступний же, як кажуть, день підписавши, він не має жодних претензій до того вбивці, водія обкуреного, під наркотиками, який збив на смерть її сестру, який відразу ж швидесенько одружився на якійсь іншій жінці… там дуже багато речей. Там сімейна теж катавасія закручена, на цьому зараз грають з протилежного боку, проти неї розігрують зараз досить багато бруду.
Насправді, наскільки я пригадую, людина, про яку можна сказати, людина з реальними адекватними нервовими закінченнями. Вона реагувала так, як має реагувати нормальна людина, на події, які навколо неї… Вона, в принципі, десь вела свою якусь певну громадську діяльність, не дуже активну, але вела нормальну… І коли таку людину вбивають, суспільство має на це реагувати. І правоохоронні органи мають реагувати. Тому це пункт перший, це є вбивство, яке є нам в певній мірі викликом, дуже жорстоким викликом. Пункт другий — це те, що, може, єдине в цій ситуації є певним позитивом. От ми зараз так обговорюємо активно цю подію не через те, що якийсь Саакашвілі щось про цю тему буркнув, чи якась особа кримінального типу з шевроном батальйону «Донбас» появилася і хамила представнику поліції. Не через це. Тому що їх рейтинги в суспільстві менше 1%, і ніхто на них не звертає увагу. А ми почали звертати увагу на вбивство звичайної простої людини.
Давайте все-таки згадаємо: в 2014-2015 та і в 2016 роках для нас загибель простої людини, якщо не якийсь там депутат, не суддя, не кілька міліціонерів, розстріляних біля поста міліції, тоді ще міліції, потім — поліції, ми, як правило, це все сприймали як статистику. І те, що зараз ми настільки сконцентрувалися на цьому, це є наслідком двох речей. Перше — ми все-таки стаємо трошки людянішими. Друге — це є наслідок того, що, на щастя, оця страшна статистика, вона зменшується, і ми вже бачимо не сотні чи тисячі вбитих. А кількість умисних вбивств в Україні вперше, порівняно з усіма сусідніми, до речі, державами, різко пішла вниз. І це є певний позитив. Я не думаю, що тут тільки поліцію треба за це хвалити, можливо, ми стали більше людьми. І те, що ми бачимо в загибелі цієї жінки трагедію — це певний плюс нам як людям. І момент третій: те, як на цьому починають розкручуватися ті, кому б помовчати. От чим займалася Ірина? По тих всіх речах, по яких я дивився, дуже проста тема: є закон, його треба виконувати. Закон треба виконувати до букви. Вона на цьому ловила і вишгородських урядовців, вона на цьому добивала суддів місцевих, які щось там неправильно робили. Вона нормально хвалила, скажімо, прокуратуру, кілька разів похвали висловлювала, коли прокуратура натиснула і десь рішення приймалося з цього приводу. Тобто законослухняність має бути основою всього.
Єдине, що ми маємо зрозуміти, громадяни України, що обіцяти для політиків — це нормально. В них робота така — обіцяти. Велике питання в тому, чи виконують вони свої обіцянки, і як можна контролювати тих політиків?
— Єдине, що обіцянки бувають дуже різні. От нашому президентові я міг би порадити одну штуку: Петре Олексійовичу, не обіцяй того, що ти згідно з законом не зобов'язаний робити, і найімовірніше, що тобі просто може це не вдатися. Ти не зобов'язаний продавати своє майно, свій бізнес. Закон не вимагає. Просто маєш передати в управління. Нащо ти обіцяв, що ти його продаси, тим більше, що в країні йде війна. І продати щось теоретично дуже важко навіть. Тому є обіцянки, які в принципі десь невинні, які потім грають проти тих, хто це зробив. Є обіцянки, коли людина реально переоцінила свої можливості або має дуже просту відмовку: так, я обіцяв, але я в опозиції, мою позицію не підтримали. То а ти, коли йшов на вибори, ти не відчував, що ти зі своєю позицією опинишся в опозиційній якісь структурі? Мабуть, відчував — ти заяви робив чисто опозиційного характеру перед виборами. Напевне, треба було тоді конкретизувати свою позицію: якщо мені, моїй політичній силі вдасться стати партією влади, я буду відстоювати прийняття таких законів. Ти сказав: я прийму такі закони. Але ти не приймеш. Тому є ситуація, коли люди мають певну відмовку, мають можливість втекти потім від відповідальності, абсолютно умисно, абсолютно свідомо, але, в принципі, не брешуть.
Вони нібито і добрі наміри робили, і якісь законопроекти подавали, розуміючи, що результатів не буде. Дуже часто ті законопроекти фактично, крім заголовку, нічого в собі суттєвого не несуть, і купу загальних фраз, і не можуть бути прийняті, тому що і так розуміють, навіть якби вони були наповнені, такий закон не пройде за своєю суттю, тому нащо там і старатися. Взагалі законопроекти дуже рідко депутати читають. І це дуже погано, до речі. Це добре, коли читає хоча би висновки науково-експертного управління, яке аналізує більш-менш об'єктивно, і за яким можна розуміти, перше — про що йдеться в законопроекті, тому що коли вони виступають, вони розказують якісь мудрі речі. А я законопроекти за старою звичкою колишнього депутата чотирьохразового, я ще досі перечитую деякі з них. І я слухаю і думаю: що він верзе? В цьому законопроекті навіть близько про це ні слова немає. Там абсолютно про інші речі. А людина розказує. Тому що з назви, назва красива, і з назви думають, що там можуть бути такі речі, а їх там немає. Тому є друга серія обіцянок: це є обіцянки такої безвідповідальності, які погано говорять про саму людину, але не є вироком. І є обіцянки невиконані, ми говоримо ще раз — обіцянки, бо є виконані, хоча деякі — ліпше б вони були не виконані, особливо те, що стосується, скажімо, продовження мораторію на землю. Знову в нас зберігається колгоспний лад, СРСР.
І знову всі кажуть, що ми повертаємося в якісь давні часи.
— Так, зберігаємося там. При тому всьому, що перше, до речі, голосування моє в ВР було моїм виконанням обіцянки, тому що я, ідучи, як колишній, як РУХівець, я ж наполягав, що я буду добиватися в тому числі і повноцінного ринку землі. Це вже інший момент. Але я ще раз кажу: ті, хто не виконали обіцянок, які були нереальні до виконання… це погано говорить про людину. І є особливо підлі обіцянки. Оце той випадок, коли, мені здається, треба просто ставити десь хрест для себе і пробувати зрозуміти, коли людина вже була у владі. Коли людина зараз, перебуваючи в опозиції, перед тим — у владі, обіцяла і робила щось діаметрально протилежне. Оцей випадок обіцянок, який має бути вироком просто. Умовно кажучи, зараз скажуть, що я знову б'ю мою дорогеньку Юлію Володимирівну, але коли вона, будучи прем'єром, підписала законопроект про земельні аукціони, це був не просто ринок землі, а продаж землі, це те, що вже, я вважаю, аж занадто: продаж землі іноземцям і особам без громадянства, без обмеження по кількості гектарів, без жодних інших обмежувань, на яких Гройсман зараз наполягає, а зараз проводить референдуми і організовує про повну заборону ринку землі, я перепрошую, оце є обіцянки навиворіт. Коли перед тим у владі робив щось протилежне.
Читайте также: Сказки премьера Гройсмана: наши (бес)славные итоги года
А ви дивилися фільм «Слуга народу»? Якщо так, то знаючи політику зсередини, було смішно чи сумно?
— Я подивився одну серію, і десь половину ще однієї вже зсередини зовсім іншої тематики. Чесно кажучи, не справив на мене жодного враження. Він дуже далеко від реального світу. Це, знаєте, простонародне уявлення, як би воно все там могло виглядати. Насправді воно все виглядає набагато складніше, набагато інакше. І це «дешевка», на мій погляд. Я не сприймаю такого типу серіалів, але я думаю, що мені був сенс його дивитися як політологу. Тому що насправді розігрується зараз політична схема, яку ініціює один з українських олігархів, який, мабуть, єдиний хоче лишитися в політичному просторі — це Ігор Валерійович Коломойський. Мій особистий йому респект за події в 2014 році, коли він дійсно дуже багато зробив в Дніпрі на підтримку України тощо. Але після того він вирішив, що ці заслуги можна конвертувати в конкретному контролі за державною власністю. А тут вже, вибачайте, люди на Майдані і на фронті гинули і не думали про конвертацію. Тому і ти, чоловіче… за те тобі, можна, навіть орден Героя України дати, я думаю, буде не марно, але не більше.
А от тепер що стосується самої історії. Зверніть увагу, що недавно створена партія «Слуга народу», відповідно до назви цього серіалу, і ця партія поступово розкручується. І дуже активно розкручується кількома командами, вони перехоплюють один в одного ініціативу, тому що це не ідея Коломойського, наскільки я розумію, ідея виникла в Пінчука. Взагалі це старіша історія, вона давно вже розкручується — взагалі аполітичного кандидата і аполітичної політичної сили. Відчуваєте маразм самої назви — аполітична політична партія.
У 2017 році нам обіцяли реформи. Сталося чи ні?
— Що стосується реформ: в 2017 — два півріччя. Перше півріччя реформами не запам'яталося, але запам'яталося кілька речей, які, мабуть, знакові були в ситуації, коли у нас все-таки іде війна. Це певні питання щодо медіасфери, певні обмеження щодо мовних квот… Вони здавалися дрібними, але насправді вони зіграли свою роль щодо тої ж самої «георгіївської стрічки» і тому подібне. Тобто це були політичні питання. Друге півріччя, насправді обіцянка щодо ряду реформ була виконана не повністю. Перше — самі реформи не є 100% завершеними. Скажімо, пенсійна — це є реформа солідарної частини пенсійної системи, це є повноцінна реформа. Але це є певний сегмент, який, в принципі, зреформований. І завдання не просто підвищити пенсії, як нам пробують пояснити, завдання — взагалі врятувати пенсійну систему, тому що вона мала зникнути, вона мала умерти. Тому насправді певна галузь реформ відбулася.
Тільки ми всі згадуємо про соціальні реформи, ми забуваємо, перше, підреформували кодекси, підштопали. Це, в принципі, реформа. Вона не є закінченою, вона не є достатньою, але вона все-таки хороша, якісна. Але відбулося кілька дуже знакових, ми про них всі забулися, реформ. Скажімо, нудна назва — законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо електронних довірчих послуг». От більшості це не говорить абсолютно нічого. Насправді це є одна з найбазовіших реформ для української економіки, для її експортного потенціалу. Тому що це є реформа, її дослівно можна назвати «безвіз для українського бізнесу». Просто колосальний прорив. Нова реформа, яка вступила в силу, так званий «маски-шоу стоп». Насправді вибрана золота середина, щоб і контроль за бізнесом певний був, щоб не зловживали, з другого боку, щоб не паралізувати бізнес, щоб не конфісковувати ці ж самі системні блоки. Тому насправді в цьому році відбулося кілька базових реформ, але вони не є вичерпними. Насправді цього ще недостатньо.
Аналізуючи 2017 рік, розуміємо, що насправді зроблено було багато або обіцяно було багато. Тож у 2018 році нам знову обіцяють реформи, дороги якісні і високі зарплати. На вашу думку, чи виконають обіцяне?
— Перша обіцянка, яка дуже така чітка і вона мені самому цікава, тому що це буде хороший показник, якщо він підтвердиться: Гройсман пообіцяв, що в наступному році середня зарплата українців вийде на показник 10 тисяч гривень. А це в доларовому еквіваленті зарплата 2013 року. Тобто це ознака того, що скільки б не розказували, що ми і за 100 років не вернемося до стану 2013 року, це ознака того, що ми вийшли до передреволюційного, передвоєнного стану. Це є добра ознака, коли в час війни вдається за кілька років вийти на довоєнний період, втративши економіку. Це дуже чітка обіцянка. Вона чітко прозвучала, що десь на середину року ми вийдемо на цей показник.
Обіцянка, до речі, яка в 2017 році була виконана, і зараз питання у 2018 — це є рівень інфляції, рівень девальвації і вартості валюти на кінець року і середня по року. По 2017 році нас вразило неприємно те, що під кінець року відбувся певний зсув гривні, але насправді це відповідає тим показникам, які нам пообіцяли в 2016 році на 2017 рік в бюджетному процесі. Ми не вийшли за межі цього коридору. Тому, в принципі, обіцянка виконана. На цей рік дані показники зараз виглядають дуже тривожними. Якщо зараз загальмується девальвація і буде невеличкий відкат назад, який прогнозують економісти, обіцянка теж може бути виконана. Обіцянки прем'єра по ремонту доріг зараз фінансуються, реально гроші виділені в бюджеті. Я думаю, що вони будуть виконані теж більш-менш в тому обсязі, про який говорили.
Напомним, адвокат Виктор Чевгуз считает, что убийство Ноздровской должно получить широкую огласку, чтобы дело не замяли. А политический эксперт Юрий Лесничий в свою очередь отметил, что на этом деле попытаются пропиариться политики.
К слову, доверие украинцев к политикам зависит от содержимого их холодильника, считает политолог Юлия Тищенко. По ее словам, депутаты Верховной Рады часто становятся заложниками популизма и с экранов ТВ говорят то, что от них хотят услышать.
