наверх
21.05.201808:14
Курсы валют НБУ
  • USD26.15- 0.04
  • EUR30.80- 0.11

Как прекратить споры вокруг 9 Мая? Мнение историка

День Победы: без красного знамени и без памяти (399)

(обновлено: )156608
Ведущий научный сотрудник Музея истории Киева Виталий Нахманович в эфире "ГС" заявил, что споры вокруг даты и содержания Дня Победы — это вопрос нынешнего ощущения общества, а не истории.

РИА Новости Украина — Радиостанция Голос Столицы

Не сошлись в дате. Акт капитуляции вооруженных сил нацистов подписали 9 мая в 43 минуты первого ночи по московскому времени.  А по центральноевропейскому времени 9 мая еще не наступило. Поэтому, в Европе День победы отмечают 8 мая, а в странах бывшего СССР — сегодня. И названия разнятся.  

Украина пошла своим путем — у нас две памятных даты. 8 мая у нас в стране отмечают День памяти и примирения. Эта дата была введена в марте 2015 года указом президента Петра Порошенко. А 9 мая в Украине государственный праздник под названием День Победы над нацизмом во Второй мировой войне. 

Во всех странах СНГ 9 Мая является государственным праздником и выходным днем. Только названия он носит разные. В Азербайджане — это День победы над фашизмом, в Армении — Праздник Победы и Мира, в Беларуси, Казахстане, Кыргызстане, России — День Победы, в Молдове — День Победы и памяти героев, павших за независимость Родины, в Таджикистане — День Победы в Великой Отечественной войне. 

В США день капитуляции Германии отмечают 8 мая, но основным праздником принято считать 2 сентября, когда капитулировала Япония. Все происходит достаточно тихо и спокойно. Торжественные мероприятия организуются не правительством, а ассоциацией ветеранов Второй мировой войны. В Европе наоборот многие страны пышно отмечают этот праздник. Во Франции каждый год президент зажигает Вечный огонь, также возлагаются венки к Могиле Неизвестного Солдата. На эту церемонию приглашаются ветераны, каждому из которых президент жмет руку. Помимо этого по всей стране проводятся парады и гулянья.

В Польше 8 мая не является выходным, но при этом государственный праздник. В некоторых европейских странах День Победы празднуется в те дни, когда страна была освобождена от фашистов. Так происходит в  Нидерландах и Дании. В Великобритании так же, как и в США, праздник отмечается лишь среди ветеранских организаций. 

Читайте также — 9 Мая: День Победы превращают в день беды и конфликта

Есть страны, в которых День Победы вообще не празднуется. К таким странам относятся те, которые поддерживали Гитлера, а именно Венгрия, Турция, Финляндия, Испания, Болгария, Португалия, Япония и Хорватия. Но при этом в Италии и Германии День победы над фашизмом считается официальным праздником.

О спорных вопросах Второй мировой войны и разной трактовке исторических фактов рассказал ведущий научный сотрудник Музея истории Киева, ответственный секретарь общественного комитета по увековечению памяти жертв Бабьего Яра Виталий Нахманович в эфире радиостанции Голос Столицы.

(текст публикуется на языке оригинала)

Чи можливий взагалі певний консенсусний погляд на питання історії, принаймні, в нашому суспільстві? 

— Треба просто розуміти, що йдеться не про якусь давню історію. Це йдеться про історію, яка фактично є частиною сучасності. Усі суперечки навколо дати чи змісту цих днів — то є не суперечки навколо того, що відбувалося тоді, то є суперечки навколо того, що відбувається в нас сьогодні, і що має відбуватися надалі. Тому допоки в нашому суспільстві не буде загального консенсусу з приводу того, яким шляхом глобально, геополітично, цивілізаційно має йти Україна, до того часу в нас будуть продовжуватися суперечки з приводу дат 8-9 травня, що відзначати, коли і таке інше.

Якщо ми говоримо про конфліктні питання чи дискусійні питання, які є навколо Другої Світової війни, як би ви окреслили перелік найбільш дискусійних питань? 

— Напевне, основне дискусійне питання — це чи була ця війна своєю для України. Чи була Україна активним суб'єктом цієї війни в цілому, чи в окремих своїх, так би мовити, частинах. З мого погляду, як історика, Україна, як держава, повноцінної суб'єктності під час Другої Світової війни не мала. Очевидно, існував фактично законний уряд УНР, але він не впливав на цю ситуацію. Були формування, які виступали за створення української самостійної держави. Це насамперед різні організації українських націоналістів, їх було дві на той час, і надалі створювані ними структури. Але вони теж мали дуже обмежений вплив на ситуацію. В основному Україна була поділена під час війни між СРСР та нацистською Німеччиною. Україна сама не вирішувала глобально, як українцям брати участь в цих подіях, яку політику вести державам, які займали територію України. 

Читайте также: Последний День Победы этой власти. Президент из страны — нацбандитизм рулит

Але при цьому Україна постраждала ледь не найбільше від цих подій, і українці значний внесок внесли в перемогу. 

— Безумовно. Значить, це інший рівень. Тобто Україна постраждала. Але чи була це війна, яку вела Україна? Чи це була війна, яка йшла на українській землі, і значною мірою велася руками і кров'ю українців? От в чому питання. Тобто так, мільйони українців воювали у складі тої армії, яка з рештою перемогла. Але дуже багато українців воювало і в складі інших армій. І певний час українці воювали у складі тих збройних формувань, які боролись за незалежність України. Українці воювали в різних арміях, але не українці створювали переважну частину цих армій. От про що йдеться. Значить, і від цього, на мій погляд, слід відштовхуватися у ставленні і до цих днів. Це не питання історії. Якщо є люди, які відчувають, що СРСР — це була їх країна і їх держава, то це питання не історії, це питання відчуття сьогоднішніх людей. Так само якщо є люди, які не вважають СРСР своєю державою і радянську армію своєю армією. Це так само не питання історії, це питання їх відчуття. Сьогодні в нас в Україні люди по-різному відчувають цю історію, відчувають. А знання тут ні до чого.

Чому досі немає єдиних узгоджених і визнаних всіма даних про кількість загиблих як в конкретних трагедіях, так і в цілому по Україні від цієї війни?

— Це вже питання як раз до СРСР і до радянської політики пам'яті. В СРСР не вівся облік загиблих, не було такої мети навіть поставлено. Тобто ставлення до загиблих чи то на фронті, чи то на окупованих територіях, було абсолютно зневажливим. Добре знаємо, що досі по всій цій території, яку колись обіймав СРСР, лежить безліч загиблих вояків десь по лісах, по болотах, їх досі десь знаходять. Є пошукові команди і таке інше. Хоча це набагато простіше було зробити одразу по війні, якби була поставлена така задача. Держава такого завдання не ставила. І державі було не цікаво. Держава вшановувала героїв так би мовити в уявний символічний спосіб, але реальних жертв вона не шанувала і ними не цікавилася. І тому ніякого завдання облікувати втрати серед вояків у СРСР не було. Називали різні цифри. Залежно від політичної ситуації. В одній ситуації треба було збільшити втрати, в іншій — зменшити. І в одній ситуації збільшити втрати серед військових, в іншій — збільшити втрати серед мирного населення. Багато вже, дуже багато пройшло років. І реально як це облікувати, ми сьогодні просто не знаємо. І тому ці суперечки щодо цифр будуть тривати і надалі.

Самое читаемое
    Темы дня