РИА Новости Украина — Радиостанция Голос Столицы
Первое декабря — важная дата в истории Украины. Именно в этот день в разные годы произошли главные исторические события. В частности, в 1991 году был проведен общенациональный референдум на территории бывшей Украинской ССР о провозглашении независимости Украины. Тогда же состоялись и первые выборы президента страны (а именно, первый тур).
Кроме того, 1 декабря четыре года назад началась Революция достоинства — на Майдане Незалежности в Киеве собралось более миллиона украинцев.
Смотрите также: Скандал в прямом эфире из-за Евромайдана. Нардепы покинули студию
Какой путь прошла Украина до провозглашения независимости и каковы дальнейшие перспективы нашего государства в эфире радиостанции Голос Столицы рассказал историк, профессор Национального университета "Киево-Могилянская академия" Михаил Кирсенко.
(текст публикуется на языке оригинала)
У 1991 році відбувся загальнонаціональний референдум на території колишньої Української РСР щодо проголошення незалежності України. У результаті українці висловились на підтримку незалежності: "за" проголосували близько 90% громадян, а це майже 30 мільйонів людей. Чи були передумови для цих подій?
— Звичайно, були. Їх було дуже багато. Наприкінці листопада київський журналіст Зіновій Кулик взяв останнє інтерв'ю у президента СРСР Горбачова. Він запитав: "Михайло Сергійович, чому Ви думаєте, що українці будуть голосувати проти своєї незалежності, де Ви бачили народ, який голосує проти своєї свободи?". Горбачов посміхнувся і сказав: я точно знаю, що будуть голосувати проти незалежності, у мене шофер з Донецька, і він мені сказав, Михайло Сергійович, не переймайтеся, все буде в порядку. Наступного дня був референдум. Я у переддень референдуму був запрошений до Афін розповісти в університеті Пандіон про перспективи зовнішньої політики СРСР. На мене образилися організатори, тому що я вийшов на трибуну і сказав: ви знаєте, не буде жодних перспектив ні в зовнішній політиці, ні у СРСР, він доживає останні дні. Далі була цікава дискусія. Наступного дня в Афінах газети всіма мовами кричали "Київ, референдум". Ввечері до мене в готелі завітав шотландець, професор Уільям Уоллес, який казав, що він є прямим нащадком Хороброго Серця. Він сказав, що прийшов відзначити зі мною день, коли Україна виборола собі свободу. Я казав, що ще не знаю результатів. "Зате я уявляю собі", — сказав шотландець.
Ви тоді від себе все ж таки сказали, бо результатів не знали? Ви слідкували за певними передумовами?
— Я сказав просто як фахівець, як професіонал. Колумб, коли відплив на захід через Атлантику, був приречений відкрити Америку. Так само, Україна, почавши дрейфувати на захід, якщо не потоне, а вона вже не потоне, приречена потрапити в ЄС і в НАТО. Це була просто нормальна логіка подій. Раніше чи пізніше, з більшими чи меншими жертвами і втратами, але безумовно, ми просто були приречені на перемогу, так само як зараз. І ось питання: навіщо був потрібен референдум. Річ у тому, що в березні 1991 року Горбачов провів інший референдум: чи хочуть радянські громадяни мати СРСР збереженим, реформованим, демократичним, рівноправним, і взагалі щоб райське життя було? І відповідно більшість людей на такий заклик, звичайно, сказали, що хочуть. Ленінград сказав — хоче, Москва сказала — хоче, Київ сказав — ні, жодного союзу не хочемо, навіть найкращого. Оце був цікавий дзвіночок. Коли Верховна Рада після спроби путчу в Москві проголосила незалежність 24 серпня, залишалося питання легітимності цього проголошення, чи підтримає його Україна, рішення свого парламенту. Нагадаю, парламент проголосував навдивовижу одностайно, тому що для демократів і націоналістів це було логічно, а комуністи проголосували за незалежність тому, що для них це була незалежність від Єльциньскої начебто демократичної Росії. Вони хотіли просто дистанціюватися. Але ж ніхто не визнав Україну після 24 серпня, жодна держава світу. Тому що висів над нами всіма цей березневий референдум того ж самого року. І, зважаючи на це, ВР вирішила провести ще один референдум на підтвердження своєї ухвали. Фактично це було скасування попереднього. Бо це вище волевиявлення народу, це пряма демократія. Тому, власне, було зроблено цей референдум.
Була якась проведена робота?
— Робота звичайно була. І робота була найсуперечливіша. Одні — за, другі — проти. Мені казали іноземні журналісти, які працювали в Києві, що вони ніяк не можуть зрозуміти, що в нас робиться, бо вони приїздять в якесь село біля Києва, запитують селян, чи ви будете голосувати за незалежність? Селяни кажуть: будемо. Потім приїздять їх колеги в це ж село, запитують селян: чи ви будете голосувати проти незалежності? Селяни кажуть: будемо. Бо селянин обережний. Він має своє начальство, він має свої застереження, він консервативний, він не хоче радикальних змін. Але потім, коли він опиняється сам на сам з цієї скринькою в кабіні, отут в нього починає працювати спадкова пам'ять: і Голодомор, і репресії. І тут він вирішує так, як вирішує. Справді, 91%, включаючи більшість за незалежність і в Криму, і в Севастополі, і по всій країні. І це було дуже логічно, абсолютно логічно на той час. Потім були складнощі і були відкати — це само собою зрозуміло. Бо зважайте, які ми мали втрати.
Уточніть, будь ласка, про втрати?
— За роки радянської влади Україна втратила просто прямих втрат, тобто вбитими, третину населення. Мається на увазі половина всіх чоловіків, і чверть усіх жінок. Маю на увазі, лише за сталінську добу з 1918 по 1953 рік. І тому не було можливості, щоб вона стала незалежною. Але якщо вона все ж таки стане, то це буде помітно. Це важко, це тяжко. Взагалі, коли щось нове народжується, це так само важко, як коли народжується дитина. Страшно, самотньо в цьому незвичному світі. Вона плаче, вона кричить: мамо, хочу назад. Назад вже не можна. І з цим треба рахуватися.
Читайте также — Якубин: Украина максимально отдалилась от Европы
Напомним, ранее президент Петр Порошенко заявил, что в обозримом будущем Украине предстоит провести референдумы о вступлении в НАТО и Евросоюз.
