РИА Новости Украина — радиостанция "Голос Столицы"
Украинцы теряют веру в политические партии. Об этом говорит о опрос, проведенный в июне Фондом "Демократические инициативы" имени Илька Кучерива.
Мнение о том, что существующие в Украине политсилы не соответствуют демократическим стандартам выразили 74% граждан. В прошлом году в августе так считали 70% опрошенных.
Читайте также: Термобарическое оружие ВСУ: законность и перспективы
Среди основных причин недоверия украинцы называли то, что партии отстаивают только интересы своих лидеров и спонсоров, не имеют реальных связей с гражданами и не выполняют декларированных обещаний.
Подробнее о доверии украинцев политическим партиям рассказал в эфире радиостанции Голос Столицы эксперт Института политического образования Александр Солонтай.
(текст публикуется на языке оригинала)
Чи зменшується дійсно довіра до партій і політсил в Україні?
— Це правда, але, як правило, це пов'язано не з об'єктивним розумінням українцями політичних партій, а з тим, що коли для виборів немає досить довгий час міжвиборчого періоду, наші псевдопартії, які є фактично просто проектами-одноденками на одні вибори, вони звичайно припиняють працювати. І коли вони припиняють працювати, то нашим громадянам не дістається навіть палатки на вулиці, навіть газетки в поштовий ящик. Українці навіть не можуть побачити, де ці політичні партії приймальню свіжу відкрили чи якогось ролика по телебаченню. І тому в громадян виникає враження, що партії взагалі відірвались від людей, а коли приходять вибори, то цей відсоток починає зменшуватись. Тому що олігархи запускають черговий проект, запускають чергову палатку на перехресті і впарюють свою друковану продукцію навіть там, де ви й не очікуєте того, і запрошують працювати за гроші членами комісії. Партії запрошують працювати за гроші спостерігачами, агітаторами, штабістами, і тоді у людей виникає враження, що все-таки є якась партія і вона щось пропонує. Незалежно від того виборчий чи не виборчий період, 50% людей взагалі не довіряють ніколи політичним партіям, тому що дуже чітко відчувають, але обґрунтувати це, пояснити не можуть. Але дуже чітко відчувають, що ці партії функціонують не заради їхніх інтересів. А якщо говорити це об'єктивно з наукової, експертної точки зору, то тут теж все дуже чітко видно. Зрозуміло, що партії в Україні не від людей доверху, до влади, а згори до людей, донизу. І люди просто це відчувають. Вони пояснити це не можуть, але на рівні відчуттів вони добре розуміють, що ці партії відірвані від людей.
Така недовіра може вилитися в чергову політичну кризу чи в акції протестів?
— Ні, не може. Недовіра до політичних партій не позбавляє громадян потреби обирати на виборах когось. І громадяни, це вже триває десь років 15 в Україні, не довіряють політичним партіям. Нічого не змінюється. Бар'єр не змінюється, але все одно ж вибори колись прийдуть і колись за когось треба голосувати, і люди, як-то кажуть, у нас вибирають між злом і меншим злом. Не так вибирають за що вони конкретно, як доводиться громадянам обирати, кого вони точно не хочуть бачити, за кого вони точно не хочуть голосувати, і який проект є менший, для них менш хибний, менш шкідливий та помилковий.
Як мінімум, це тому що немає варіанту "проти всіх"?
— Ні, як мінімум, тому що немає варіанту за це або за інше, що для мене позитивно. Проблема української політики не в тому, що нема "проти всіх", бо проти всіх у людей є — людина приходить, псує бюлетень, або людина взагалі не приходить, це і є проти всіх. Як кажуть люди — в цьому не хочу брати участь, не хочу нікого з цих партій підтримувати, я не хочу заради них навіть голосувати. А якщо людина прийшла і каже "там немає галочки проти всіх", то просто може зіпсувати бюлетень, тобто це як раз не проблема. Проблема інша, що у людей є партія, яку вони більше не люблять, партія, яку вони не люблять дуже сильно, і партія, яку ненавидять. Але немає партії, яку вони люблять трохи, люблять трохи більше. В цю вони взагалі закохані, а від цієї вони взагалі душі не чають, бо ця взагалі захищає їхні інтереси. Проблема не в негативі, а проблема в позитиві. Недостатня кількість політичних партій, які працюють не проти когось, а за щось конкретне. І якщо б вони працювали за щось конкретне, вони б завжди працювали за конкретних людей, за їхні конкретні інтереси. Політика в нас вчорашнього дня фактично в державі. Ми фактично опинились в ситуації, що будуємо європейську демократичну державу, а в політиці ми ще в минулому. І політика минулого переважає. Це політика боротьби проти когось, а не підтримка і розвиток партій за нас, за наші інтереси. А майбутнє українських політичних партій як раз у тому, про що соцопитування, про яке ви сказали, власне говорить. Воно говорить, що люди хочуть, щоб партія була на зв'язку з людьми. Це соцопитування показало. Люди хочуть, щоб партія була та, яка виражає їхні інтереси, а не інтереси олігархів. І третє, щоб партія не пропадала, коли вибори закінчилися, щоби партія працювала з людьми завжди і була постійно на сторожі їхніх інтересів. Ось ті партії, які почнуть це робити, вони і будуть майбутнім завтрашньої політики.
Зараз свою частину симпатій має і колишній голова Одеської облдержадміністрації Михайло Саакашвілі.
— Як ви помітили по соцопитуванню, яке ви оприлюднили, лише кілька відсотків людей підтримують його і ті партії, які можуть відгукнутися, мають рейтинг підтримки від 0,2-0,8%, тобто в межах статистичної похибки, до 1-3%. Тобто разом вони можуть мобілізувати максимум до 10%, а цього взагалі недостатньо для того, щоб в Україні восени відбулась криза політична і щоб в Україні відбулися вибори. Як наслідок, можемо сказати так, що короткостроково українці розчаровуються в тих партіях, що є, і не бачать поки що нових, довгостроково. Українці не отримають в найближчий час виборів, і вибори відбудуться наступного або ще через рік, тобто в 2019-2020 роках. А за цей час у громадян є нагода і можливість нарешті самим самоорганізуватися і підготувати нормальні партії. Адже подивіться, українці вже на досить високому рівні самоорганізації. Українці вміють організувати собі бізнес, виживання, тіньову економіку, ОСББ у власному будинку. Не всі, але частина вміє. Вміють організуватися як волонтери, як громадські організації, можуть скинути владу, якщо влада зовсім зарвалася. Згадайте історію з Віктором Януковичем, який втік з України. Люди можуть стати на захист свого міста, країни, вийти на патрулювання вулиць, можуть організуватися проти забудови їхнього двору, навіть поваливши паркан. Українцям час братися за розум і зрозуміти, що олігархи для них партії не організують. Тільки організації і об'єднання самих українських громадян заради відстоювання своїх політичних інтересів можуть виникнути справжні українські партії. Інакше не буде. Ніколи олігархи всупереч своїм інтересам не зроблять для українців справжні нормальні партії. Або українці об'єднуються разом і роблять свої партії, або будемо ще одні вибори чекати, коли народиться справжня політика.
Яким державним інституціям найбільше довіряють українці?
— Українські партії, президент, Верховна Рада, Кабмін — це все на рівні такої низької довіри, що про це навіть говорити не доводиться. А от кому довіряють українці, це громадським організаціям. Церкві довіряють найбільше, підприємцям, бізнесу, роботодавцям. Довіряють українці ОСББ, органам самоорганізації, будинковим комітетам. Тобто тим організаціям, які створили самі. Якщо створена організація ними самостійно, то вони цьому довіряють. Довіряють Збройним силам, довіряють добровольчим батальйонам. Бо знають про те, що вони реально роблять, як вони захищають країну, і знають звідки у них гроші. Тобто як тільки українці самі організуються в політичні партії і підуть відстоювати свої політичні інтереси, тоді й довіряти будуть, а поки українці розуміють про те, що все це штучно і все це згори нав'язано, і можемо вибирати лише з того, що нам найменше шкодить. Але найкращого не можемо обрати, і тому звичайно як результат життєдіяльності партій Верховна Рада, Кабмін, уряд, президент — цьому всьому українці теж не довіряють.
За рахунок чого можуть найближчим часом змінюватись політичні вподобання українців?
— Багато років спостерігаючи за цією темою, у мене, як то кажуть, у моїх хлопців нерви здали і не витримали. Ми вирішили не чекати, коли суспільство нарешті дозріє і саме це зробить, а використати свої знання, досвід і навички для того, щоб організовувати українців. Ми з товариством взяли, почали організовувати знизу, від села до села, від міста до міста. Приклад такої політичної партії, яка організована самими людьми і за цим не стоїть жоден олігарх, називається "Сила людей", і закликаємо інших громадських, суспільних діячів, експертів, викладачів, освітян, журналістів, волонтерів, Збройні сили, добровольців. Тобто люди, яким довіряють, і люди, які в цьому розуміються, робити те саме — об'єднуватися і створювати. Не обов'язково йти до нас в "Силу людей". Можна створити і щось альтернативне. Але суть і правило має бути дотримано — знизу до гори, а не згори до низу, бо країна від людини має бути, а не від царя, не від князя.
Тобто за і для людей, але проти кого?
— За свої головні інтереси. Якщо, грубо кажучи, в майбутньому люди зможуть відстоювати настільки сильно свої інтереси, що олігархам доведеться вступати з ними в конфлікт, то повірте олігархи перші, хто почнуть домовлятися. Але головне не об'єднуватись заради того, щоб воювати проти когось, а головне об'єднатись, щоб відстояти свої інтереси і свою правду. Бо в нас у всіх людей, у всіх громадян в них свої інтереси, і тому не потрібно вестися на олігархічні проекти у тому, щоб вибрати між Ігорем Коломойським і Петром Порошенком, між Ринатом Ахметовим і Дмитром Фірташем, між Юрієм Бойком і так далі. А головне, щоб українці виразили і об'єднали свої інтереси, і сказали — нам все одно, який олігарх, нам важливо, щоб наші інтереси були задоволені, а в нас у всіх, у громадян, є величезна кількість інтересів, які 25 років незалежності України завжди на вторинному, на другорядному плані, а на першому плані бійка між олігархами.
Ранее в эфире "ГС" политолог Василий Мокан рассказал, что причиной мусорного кризиса стала способность Садового выиграть выборы у Порошенко.
