РИА Новости Украина — Радиостанция Голос Столицы
Президент Петр Порошенко 29 декабря подписал указы о ликвидации местных и создании окружных судов в Украине в рамках второго этапа судебной реформы.
Одним из рисков правозащитники считают передачу длительных сложных процессов — таких как "дела Майдана" из старых судов в новые. Перед ликвидацией старых районных судов нужно ответить на вопрос, как передать эти дела, чтобы не растерять.
Читайте также: Второй президентский срок Порошенко: риски и шансы
По словам одного из заместителей главы Администрации президента Алексея Филатова, реформа позволит избавиться от проблемы нехватки судей, из-за которой стопорится правосудие на районном уровне. А как позитивный пример чиновник приводит обновление Верховного Суда.
Так ли просто ликвидировать старые и создать новые суды, в эфире радиостанции Голос Столицы прокомментировал эксперт общественной организации "Слово и дело" Александр Москалюк.
(текст публикуется на языке оригинала)
Чи дійсно все так гладко може відбутися з цією судовою реформою? Чи бачите ви можливі проблеми?
— Якщо виходити з того, що в нас будь-яка реформа має проблеми, то я думаю, що ця реформа теж матиме ряд нюансів. Тут я хотів би відразу сказати, що є і певні позитивні моменти, тому що в ряді випадків дійсно треба було реорганізовувати суди, тому що бували такі кумедні ситуації, коли фактично в межах дуже невеликої територіальної одиниці існувало кілька судів, що зовсім було не виправдано. Але разом з тим все рівно є питання по ряду випадків, яким саме чином здійснювалося об'єднання судів. Наприклад, відбулося об'єднання Печерського і Голосіївського судів фактично, а, наприклад, Дарницький суд залишився як такий самостійний. І я хотів би зрозуміти логіку, тому що, якщо ми візьмемо кількість населення, то очевидно, тоді, такого об'єднання не повинно було бути. І тут все ж таки мала б бути комунікація, як на мене, в цій частині, тому що безпосередньо ліквідація і реорганізація кожного суду повинна бути пояснена. Щоб не виникало в нас сумнівів, що тут якісь є побічні чинники, які не пов'язані з необхідністю справді судової реформи. От якраз цей приклад, мені здається, він достатньо показовий.
Тобто незрозумілий конкретний механізм і алгоритм такого розподілення?
— Причини, так. Причини, чому одні суди об'єднувалися, а інші не об'єднувалися. Скажімо так, він в окремих випадках зрозумілий, а в окремих — незрозумілий. І тому таке перемішування, звичайно, що не сприяє судовій реформі.
Як цей процес може взагалі відобразитися на кількості суддів?
— Автоматично від того, що відбувається об'єднання судів чи реорганізовуються суди, більше суддів не стає. Тут же треба говорити про те, що на кожного суддю припадає певна кількість справ. Тобто насправді можна було залишити ті самі суди, просто здійснювати повноцінний набір. Проблема з суддями в нас почала формуватися з 2014 року, коли ніяк влада не могла зорієнтуватися, а що робити з суддями, які призначалися на 5 років президентом, а потім повинні були бути перепризначені ВР. А натомість вони ВР не перепризначалися, тому що політична ситуація була. І оцей вакуум, який утворився з 2014 року, є не певний, що можна подолати просто шляхом реорганізації судів, тому що в окремих випадках, по окремих судах, наприклад, господарських, відбулося зменшення на один суд. Тому, мені здається, тут якраз гіперболізоване значення об'єднання судів з точки зору того, що це принесе позитивний результат, і в нас розгляд справ стане швидшим.
Більше того, для мене в окремих випадках інша проблема постає. Є таке поняття, як доступ до правосуддя. І в тому числі фізичний доступ до правосуддя. Якщо людині складно добиратися до зали судового засідання, а в низці випадків саме це і траплятиметься, тому що об'єднання призводить до того, що окремі суди фактично ліквідовуються, то це теж є таким достатньо негативним моментом. І все ж таки, мені здається, треба було більш виваженіше до цього підходити. Але просто елементарно часу не було для виваженого підходу, тому що закінчувалися перехідні положення законодавства, які дозволяли президенту фактично самостійно приймати такі рішення.
Самі судді скаржаться, що це може взагалі відобразитися на незалежності судів, тому що де-факто через цей процес реорганізації і перепризначення суддів влада може отримати додаткові важелі впливу на суддівський корпус. Це так?
— Яка тут ситуація насправді? Є підстави для звільнення судді, які передбачені Конституцією і законом України "Про судоустрій і статус суддів". І в цій частині це, швидше, ментальна проблема, тому що в нас досить часто навіть в юристів психологічні аспекти такого перепризначення домінують над юридичними. Юридично я тут проблеми не бачу. А психологічно — в нас, на жаль, на превеликий, ще та радянська психологія, вона десь має місце, і тому з'являються такі розмови. Це більше автоматичне питання, коли один суддя переходить фактично з одного суду до іншого суду, він же не звільняється, і не може бути звільнений. І тому мені, чесно кажучи, навіть інколи дивно чути такі розмови.
К слову, ликвидация районных судов приведет к проблемам с защитой прав граждан, считает адвокат Татьяна Ющенко. Также она добавила, что с тех пор как началась реформа, судьба всей судебной системы находится в воздухе, и пока непонятно, к чему это приведет.
