РИА Новости Украина — Радиостанция Голос Столицы
Министерство информационной политики Украины предлагает запретить 21 интернет-сайт, содержащий запрещенную к распространению информацию. Так, список подготовлен рабочей группой по мониторингу при МИП во исполнение положений Доктрины информационной политики Украины, он передан на рассмотрение экспертного совета при министерстве.
В министерстве полагают, что эти сайты распространяют материалы с призывами к насильственному изменению или свержению конституционного строю либо к захвату государственной власти в Украине.
Подробнее об информационных угрозах Украине, свободе интернет-медиа и борьбе с фейками в СМИ в эфире радиостанции Голос Столицы рассказал заместитель министра информационной политики Украины Дмитрий Золотухин.
(текст публикуется на языке оригинала)
Київ оголосив конкурс на визначення свого талісману. Як Ви прокоментуєте таку ініціативу щодо талісману?
— У мене є дещо особистий погляд на ці речі, оскільки досвід показує, що це тема взагалі доволі невдячна. Я бачив дуже багато ініціатив стосовно брендування міст абсолютно різного ґатунку, які походили і від дизайнерів, і від активістів. Так, я слідкував за діяльністю такої групи експертів, яка називалася "Вікісітіноміка". Це були активісти, які просто збиралися, їздили по містах і обговорювали, яким чином, власне, місто може саме себе подавати в якості якогось, не знаю, суспільного хабу не тільки стосовно брендів, а і стосовно якихось своїх особистих особливих властивостей. Наприклад, Харків, були сесії ще в Дніпрі, в Києві. Але коли доходить, власне, до діла, а під ділом можна розуміти, наприклад, якусь айдентику, графічне зображення, це починає крутитися у Фейсбуці, і звичайно, ніяких позитивних відчуттів не викликає. Була ще історія з моїм рідним містом Полтавою, коли їм один з варіантів брендування міста надали українські дизайнери, які асоціювали себе зі студією Антона Носика, з російськими дизайнерськими студіями. І, звичайно, тільки ця афіліація з ними викликала дуже бурхливий сплеск негативу.
І з Лєбєдєвим були проекти…
— Так, вибачаюсь, саме з Артемієм Лєбєдєвим, тому що Носик, на жаль, вже покійний. Що стосується взагалі великих стратегічних питань, то зараз у Мінінформполітики продовжується реалізація напрямку роботи по популяризації України в світі. В тому числі йде робота по конкурсному відбору пропозицій стосовно туристичного бренду України, стосовно системного підходу до визначення якихось графічних елементів айдентики. Звичайно, що є в тому числі і сегмент якоїсь роботи взагалі систематизації цього напрямку для того, щоб не було врізнобій. Але, з іншого боку, враховуючи, наприклад, деякі аспекти децентралізації, реформи децентралізації, коли, в принципі, спільнота міста або району, або будь-яка спільнота має право обирати для себе те, що їй подобається більше, я вважаю, що аспекти питань, якими опікується Київська міська рада і КМДА, це також є їх компетенція. Оскільки, в решті решт, вони відповідають і за такі великі заходи, як, наприклад, Євробачення, яке досить непогано було проведене.
Ось тут зрозуміло, що може бути талісманом — те, що приурочене. Є брендинг, є відповідна програма, яка надається і яка розробляється. Але ж цей талісман ні до чого не приурочений. Навіщо це взагалі?
— Ви знаєте, я не вважаю, що між такими речами є сенс ставити кореляцію, хоча, власне, я не можу себе назвати експертом саме в графічному дизайні і в питанні туристичних брендів. Але елементом залучення туристичних коштів та інвестицій, які потрапляють у тому числі і до міських, і до державного, і до регіонального бюджетів, є у тому числі й обгортка, у якій ми подаємо наш продукт, наш сервіс і наше місто. Тобто, чому певний пересічний швед, німець або іспанець має захотіти поїхати саме до міста Києва і обрати саме Київ з поміж трьох-чотирьох міст, куди б він хотів поїхати до центральної Європи щось подивитися. І, власне, ці речі можуть розповсюджуватися і через буклети, через відео, через сторі-телінг, те, що насправді найбільше продає сервіси і послуги, і взагалі якось спонукає людей до прийняття якихось рішень. Це саме і є та складова, яка покликана цей курс посилити.
Які ще плани на 2018 рік? З чим не вдалося впоратися у 2017 році?
— Є досить розгалужена структура проектів і програмних речей, за які ми взялися. Зразу обмовлюся, що, наприклад, моєю особисто досить потужною проблемою дійсно є брак людського капіталу, брак людей, яких можна згуртувати навколо цих проектних рішень і масштабувати взагалі цей процес. Тобто, з невеликих проектів, які чудово і досить якісно виконуються громадськими організаціями в усіх практично сферах, які стосуються інформаційної безпеки і стратегічних комунікацій, зробити вже те, що можна назвати інфраструктурою українського інформаційного простору. Наприклад, одним з таких напрямків є для нас медіа-грамотність. Ми її розглядаємо достатньо широко. Ми розглядаємо медіа-грамотність достатньо широко з точки зору цільових аудиторій, які в ній задіяні.
У ЗМІ повідомляють, що Франція нібито готує новий закон, який дозволить боротись із фейками на виборах на рівні пошукових систем. Про цей закон говорив і президент Франції Макрон. В Україні щось подібне можливе?
— Дуже вам вдячний, що ви згадали цю історію, тому що я намагаюсь ретельно за нею стежити. Дійсно, зараз вже в медіа отримали якийсь витік перших таких нарисів проекту цього закону. Зокрема, в ньому є пропозиції стосовно змін в інше законодавство Франції, а саме надання французькій копії нашої Нацради з телебачення та радіомовлення права відбирати і призупиняти ліцензію конкретних медіа, щодо яких було визначено, що вони поширюють фейкові новини або брехню.
Але є загроза того, що в Україні інтернет-медіа фактично не регулюються ніяким законодавством.
— Спочатку давайте про Францію, потім поговоримо про аналогію. З моєї точки зору, зараз французькі законодавці роблять абсолютно те саме, за що ми були нещадно розкритиковані в 2015 році в гарячій фазі боротьби з інформаційною агресією, коли йшла заборона російських телеканалів. Так, французькі представники в ОБСЄ і посольствах казали, ви що, так же ж не можна робити, це не демократично. Зараз, коли вони самі зіткнулись з цими загрозами, і до влади прийшла людина, яка має політичну волю поглянути правді у вічі, це має хороший мейнстрім. Більше того, за інформацією ЗМІ, значна кількість громадян Франції та організації підтримують цю ініціативу. Звичайно, представники медіаспільноти, журналісти дуже скептично ставляться, як вони і мають ставитись до цієї ініціативи. Що стосується України. Наскільки мені відомо, депутати фракції БПП пропонували таку ініціативу в розробку. Ми постійно займаємось питаннями, яким чином можна вдосконалити законодавство, але загалом я вважаю, що це ще дуже довга дискусія, тому що в результаті ми все одно повертаємось до однієї і тієї ж проблеми, до проблеми того суб'єкта, який буде приймати рішення, це брехня чи не брехня, це фейк чи спростування, тобто, який контент поганий, а який контент хороший. Фактично, що робить Франція? Вони роблять зі свого органу нашу колишню Національну комісію з питань моралі, яка, в принципі, визначала, який контент відповідає етичним нормам, а який — ні.
Хто буде нести відповідальність? Наприклад, у рамках телеканалу якась людина сказала неправду. Чи ця людина персонально буде відповідати за те, що сказала неправду?
— Ми про це також говорили з експертами медіасередовища і дійшли висновку, що якщо щось промовляється в ефірі, то відповідальність лежить на ведучому, тобто, якщо він почув, що ця інформація не має під собою підстав, то він має сказати: зачекайте, є ще такі балансовані думки. Тобто, звичайно він не відповідає за те, що говорить людина перед мікрофоном або в студії, але його відповідальність — це ефір, бо він господар цього ефіру, і він має сказати, відреагувати.
Моя позиція полягає у тому, що демократичне суспільство побудоване на балансі прав і обов'язків. Тобто, якщо ми говоримо про конституційний підхід до розвитку демократії у нашому суспільстві, європейських суспільствах, то свобода слова має кореспондуватись відповідним обов'язком. Якщо ти маєш право говорити все, що завгодно, ти маєш нести відповідальність за те, що ти говориш, і ця відповідальність може бути або цивільною, якщо це руйнування репутації компанії, іншої особи або якогось опонента, або вона має бути кримінальною, якщо це розпалювання міжнаціональної, міжетнічної ворожнечі або заклики до повалення конституційного ладу. В принципі, більше сенсу зараз немає придумувати, тому що, на превеликий жаль, у нас зараз немає практики, яким чином ми, дійсно, можемо карати медіа.
Тобто, ми не можемо нічого зробити в цій царині?
— В Україні зараз немає практики, за якою ми можемо притягти журналіста до відповідальності за інформацію, яку він розповсюджує.
Нацрада раніше мала намір заборонити політикам вести програми на телебаченні. Як Ви прокоментуєте?
— Дивіться, я не думаю, що тренери, які коментують футбольні матчі, під час цих коментарів тренують свої команди. Якщо ми говоримо про намагання створити в Україні хоч якісь можливості для об'єктивної журналістики і для її подальшого розвитку, а не її повного руйнування, то ми маємо визнати той факт, що, якщо журналістське розслідування виконує журналіст, йому платять за це гроші. Це — його основна діяльність. Він на цьому заробляє. І, власне, це те, що він має робити. Коли ми говоримо про те, що політик, якийсь представник влади або політичної партії представляє якесь журналістське розслідування… Він має конфлікт інтересів, тому що не можна сказати, де він закінчує бути журналістом, і де він починає бути політиком, і має там політичний інтерес. Тобто, і хто тоді буде довіряти журналістським розслідуванням і взагалі журналістській діяльності, якщо політики будуть озвучувати і казати, що це журналістське розслідування? Вони мають безліч інструментів і важелів для того, щоб піти і звернутися, надати депутатське звернення до правоохоронних органів і потім прозвітувати громадськості. Але якщо йдеться про те, що політики і представники політичних партій виконують медійну роботу, то не зрозуміло, де закінчуються їх політичні інтереси, якщо вони гості програми, відповідно, вони представляють свою позицію. Коли вони ведучі програми, то не зрозуміло, коли закінчується їх політична позиція і починається робота журналіста, яка має бути об'єктивною і показувати баланс і в студії, і взагалі баланс інформаційного процесу.
Тобто, ми не можемо говорити про заборону або закриття якихось ресурсів. Але якось контент може відстежуватися і опрацьовуватися? Є для цього якісь ресурси, люди, програмне забезпечення?
— Доктрина інформаційної безпеки України безпосередньо покладає на Міністерство інформаційної політики обов'язок здійснювати моніторинг інформації, яка є забороненою до розповсюдження в Україні. Від мого призначення ця діяльність покладена на мене і спочатку, звісно, ми намагались визначити, що ж це за інформація, поширення якої заборонено. В українському законодавстві є вже норми, статті, відповідні статтям Кримінального кодексу про заборону розповсюдження закликів до повалення конституційного строю, про заборону розповсюдження міжнаціональної, міжетнічної ворожнечі. Це кримінально карані дії. Відповідно, якщо ми за допомогою своїх ресурсів, їх небагато, звичайно, ми не зможемо осягнути неосяжне, але якщо ми бачимо ознаки, я підкреслюю, тільки ознаки, бо міністерство не є правоохоронним органом, ми не можемо надавати правову оцінку, бачимо ознаки цих кримінально караних діянь, ми збираємо цю інформацію, обговорюємо з експертами експертної ради при міністерстві та спільно приймаємо рішення. Коли ми там вбачаємо ознаки, ми передаємо цю інформацію до СБУ, на яку покладена боротьба з цими кримінально караними діяннями.
Все залежить від кола експертів, адже ту роботу може виконувати будь-який громадянин.
— Безумовно, як і будь-який громадин України може написати заяву до поліції, до СБУ чи прокуратури про вчинення кримінального злочину або вчинення правопорушення щодо нього.
Я знаю про фабрику тролів у Санкт-Петербурзі, яка працює вельми вдало. Є інформаційні війська України. Це справа рук міністерства?
— З серпня минулого року інформаційні війська України є окремим проектом, не пов'язаним з міністерством, а в 2016 році був такий формат роботи. І волонтери, і наші колеги вийшли з такою ініціативою створити такий інструмент. Він полягав у тому, що відкрили можливість долучитись тим, кому було не все одно, що відбувається з інформаційним простором, надали їм можливість залишити свої електронні пошти, і потім на ці електронні пошти з певною періодичністю розсилались рекомендації, який контент вимагає підтримки. Власне, тим самим займаюсь я, коли час від часу звертаюсь до лідерів суспільної думки з проханням розповсюдити певну інформацію, яка, на жаль, нецікава мейнстрімним медіа, наприклад, наша публікація "365 перемог України за 2017 рік". Ми зібрали, дійсно, список з 365 речей, якими можна за 2017 рік пишатись, і таким чином показали, що на кожен день є новина, є контент, який можна ставити в прайм-тайм і показувати. Це або спортивна перемога, або виграш "ProZorro" на черговому конкурсі електронних платформ і т.д.
Напомним, глава Независимого медиа-профсоюза Украины Игорь Чайка отметил, что журналисты в Украине стали заложниками давления.
А медиа-эксперт, шеф-редактор интернет-издания "Детектор медиа" Наталья Лигачева высказала мнение, что в Украине процветает свобода пиара, а не слова.
