РИА Новости Украина – Радиостанция "Голос Столицы"
ГПУ следит за тем, чтобы судебный процесс в Италии над военнослужащим НГУ Виталием Маркивым был максимально прозрачным, а доказательства обвинения допустимыми и беспристрастными. Об этом сообщил замгенпрокурора Евгений Енин.
По его словам, у задержанного действительно есть второй паспорт гражданина Италии, но украинская сторона рассматривает его в первую очередь как украинского гражданина.
Читайте также: От "кактуса" до "политического страуса". Власть раздирают скандалы
Стоит напомнить, что 30 июня полиция Италии задержала в Болонии гражданина Украины, заместителя командира взвода первого батальона оперативного назначения НГУ старшего сержанта Виталия Маркива. В Италии его подозревают в причастности к убийству итальянского журналиста Андреа Роккелли в зоне АТО в 2014 году.
О работе журналистов в зоне АТО и перспективах дела в отношении военнослужащего НГУ Виталия Маркива в эфире радиостанции Голос Столицы рассказал директор Института информационного общества Ярослав Павловский.
(текст публикуется на языке оригинала)
Які існують правила роботи журналістів в зонах конфліктів?
– Існують усталені правила, які насаджуються або контролюється спеціалізованими відповідними департаментами Міноборони. Також існують об'єднані прес-центри, які координують роботу ЗМІ. І у нас в Україні, в принципі, досить ефективно робота налагоджена в цьому контексті.
Чи треба у когось отримувати спеціальні дозволи?
– Так, без сумніву. Перед тим як їхати в зону проведення АТО, видаються відповідні прес-карти роботи в зоні АТО, які дозволяють перебування, які дозволяють відповідним працівникам структурних підрозділів прес-служб або департаментів преси Міноборони відслідковувати роботу таких журналістів.
Але слід розуміти, оскільки у мене є певний досвід роботи в цій зоні, я вам скажу, що в принципі, навіть маючи прес-карти, кудись виїхати на передові позиції, або ще щось… надзвичайно складно, тут вже слід працювати на персональних контактах, і здебільшого військові не практикують такої практики, залучати журналістів на якісь там небезпечні напрямки роботи.
А чи часто журналісти, які працюють в гарячих точках, нехтують такими юридичними моментами і працюють напівлегально чи нелегально?
– На жаль, так, існує така практика, особливо на початковій стадії. Там, щоб ви зрозуміли, практика роботи журналістів відповідно до акредитації і співпраці зі структурними підрозділами Міноборони, вона була посилена тільки, якщо не помиляюсь, влітку минулого року – тоді були започатковані спеціальні курси, які проводилися для журналістів, ці курси стосуються не тільки роботи ЗМІ, але і елементарних навичок виживання в умовах ведення бойових дій. І це життєво необхідні навички, які мають знати журналисти, що збираються працювати в цій зоні.
Але справді, багато журналістів, на жаль, працюють по своїй програмі, не узгоджуючи своє перебування з відповідними структурними підрозділами, на свій страх і ризик.
А це стосується виключно українських журналістів, чи закордонних так само?
– З моєї практики, це стосується не тільки українських журналістів, тому що існують такі прецеденти, коли в зону проведення АТО під виглядом добровольців, або волонтерів, проходять і люди, що мають журналістські посвідчення іноземних ЗМІ.
Наскільки взагалі підготовленими їдуть на Схід наші та закордонні журналісти? І в чому має полягати підготовка?
– Нещодавно в Міноборони почали цим займатися, і рівень підготовки досить серйозний. Там викладають тактичну медицину, і робота зі ЗМІ, робота з керівним складом, з військовими, тому що насправді це також велика проблема.
І тема узгодження матеріалів, бо ми маємо розуміти, що ми – країна, яка веде бойові дії, і не завжди ті журналістські стандарти, яких журналістів навчають в навчальних закладах, відповідають національним державним інтересам України.
А психологічний стан має якось перевірятися?
– Без сумніву, психологічний стан є одним з таких серйозних моментів, бо слід розуміти, що війна – це зона підвищеної небезпеки, і якщо не буде відповідного психологічного стану у журналістів, вони наражають на небезпеку не лише себе, а і людей, які за них відповідають, які їх супроводжують.
Якщо кореспондент працює в зоні конфлікту нелегально, або напівлегально, хто тоді має відповідати за нього, за його здоров'я?
– Якщо такі випадки трапляються, не дай бог, поранення таких журналістів, то без сумніву відповідають військовослужбовці, навіть ті, які не мали поняття про його присутність, тому що вони допустили перебування нелегальне журналістів.
Був такий випадок в лютому, здається. Іноземний журналіст отримав поранення осколкове сітківки ока, і саме завдяки тому, що він працював в чіткій структурі і координації з відповідним структурним підрозділом Міноборони, його змогли знайти, ідентифікувати, витягнути з під обстрілу і швиденько переправити в Дніпро та зробити йому операцію, і врятувати око.
Це тому що він працював легально. А якби нелегально…
– Якби нелегально, то його би там і не помітили, бо це був обстріл територій, і коли він зник просто з контакту відповідної людини, яка відповідала за їх роботу, от він підняв на ноги, на кіпіш всі навколишні військові підрозділи.
А якби він працював нелегально, то ніхто б там не знав і він не те що око втратив, я думаю, він би там і закопаний був.
У ГПУ повідомили, що італійський журналіст Андреа Роккеллі в 2014 році потрапив у Слов'янськ не погоджуючи цю поїздку з офіційною владою України. Цей факт може зараз на щось вплинути у цій справі?
– Без сумніву, це досить сильний аргумент, тому що за всіма міжнародними законами іноземний громадянин, перетинаючи кордон, мав би поставити до відому консульські служби.
Те, що він на свій страх і ризик пішов в зону конфлікту, перетинаючи кордон зони, яку ми не контролюємо, це означає, що він чинив… як називається, на власний розсуд, усвідомлюючи рівень загрози, який тут був. І цим слід також оперувати.
Але це не поодинокий випадок, коли намагаються шляхом використання таких відвертих маніпулятивних пропагандистських механізмів звинуватити якихось українських, або не українських, як не знаю, військовослужбовців в діях таких от, деструктивних діях.
Ранее правозащитник Александр Павличенко в эфире «ГС» отметил, что не было оснований для задержания украинского военного, а офицер ВСУ в запасе Мирослав Гай утверждает, что в 2014-ом Виталий Маркив физически никого не мог убить из миномета.
Напомним, военный эксперт Олег Жданов в эфире Голоса Столицы заявил, что добровольческое движение свидетельствует о готовности общества быть самостоятельным и независимым.
