РИА Новости Украина – радиостанция "Голос Столицы"
Украинский центр политических и экономических исследований имени Александра Разумкова провел опрос, результаты которого гласят о том, что если бы прошли внеочередные парламентские выборы, то больше всего голосов набрали бы "Батькивщина", БПП и "Гражданская позиция".
Согласно результатам исследования президенту доверяют 22% опрошенных, а не доверяют почти 72%. Правительству доверяют примерно 13%, и 82% — нет. Парламенту доверяют лишь 9% и 86% не верят депутатам.
Национальный банк, прокуратура и суды тоже не пользуются особым доверием наших граждан: 7-12% доверяют этим структурам, и более 80% — нет. Крайне низкий уровень доверия имеют также политические партии — 8,5%. А не доверяют им 83,5% опрошенных.
В то же время результаты показали высокий уровень доверия к волонтерским организациям, церкви, Вооруженным силам Украины и Национальной гвардии. Если говорить конкретно о цифрах, то волонтерским организациям доверяют 66% респондентов, церкви — 63%, Вооруженным силам Украины — 56%, и Национальной гвардии Украины — примерно 50%.
Результаты исследования Центра имени Разумкова проанализировал в эфире радиостанции Голос Столицы профессор, психолог, заведующий "Лаборатории психологии масс и сообществ" Института социальной и политической психологии Вадим Васютинский.
(текст публикуется на языке оригинала)
Такі дані опитування про які настрої в суспільстві можуть свідчити? Суспільство налаштоване критично проти будь-яких нинішніх політиків? Чи просто немає достойних?
— Можна сказати і одне, і друге. І такий стан триває вже не просто досить давно, він вже в нас з 90-х років, такий хронічний стан тотальної недовіри. Періодично десь під час Майданів десь загострюється якийсь, підвищується рівень довіри чи до політика або до якоїсь політичної сили, але загалом у нас десь такий стан, що явного лідера і явного загальновизнаного авторитету в нас суспільстві немає вже багато років. І це по-своєму добре, бо, знаєте, воно спонукає суспільство розвиватися. А з другого боку, це погано, бо створює напруження, дезорієнтація і, власне, більшість громадян просто відчувають, що не можуть зрозуміти, куди ми, власне, рухаємося. І тому я підкажу ще одну цифру високу, що переважна більшість громадян, теж десь на рівні цих 70-80% переконана, що ми постійно рухаємося в неправильному напрямі.
Через що існує таке переконання?
— По-перше, ми маємо плюралізм думок, тобто це уявляння про правильний напрям. А вони дуже різні. Ті хочуть туди, ті — туди. І тільки якісь такі надзвичайні події, от як той Майдан чи ще щось, вони на якийсь період об'єднують громадян, і тоді цей напрям стає ніби такий більш загальний. А загалом причина дуже практична, коли немає переконливих успіхів і досягнень. Це насамперед стосується економічної сфери. Ну і сьогодні це, звичайно, сфера воєнна. Коли ситуація на Донбасі така завмерла, незрозуміла, немає тієї перемоги, якої так всі хочуть. І такий стан невизначеності, коли він довго триває, він дуже емоційно виснажує громадян, виснажує суспільство. І тому сподіватися на те, що буде якийсь ентузіазм, буде якесь піднесення, довіра, захват хоч ким-небудь, сподіватися не варто.
В той же час, ми бачимо доволі високий рівень довіри до волонтерських організацій, до церкви, до ЗСУ та Нацгвардії. Чим обумовлений високий рівень довіри до цих організацій?
— Тут є теж декілька психологічних причин. По-перше, люди все-таки потребують відчувати до когось довіру. І тому коли на фоні тих установ і інститутів, які себе не виправдали в очах громадян, люди шукають щось таке, що має більш-менш пристойний вигляд. Це волонтери, тобто громадяни, які діють в громадських інтересах, військо, яке нас захищає. Що стосується церкви, то тут я поставився б із застереженням, тому що коли питають просто про церкву, то громадянин, який відповідає, має на увазі свою церкву. А якби поставили питання про інший патріархат, то зрозуміло, що ця цифра була б набагато нижча, цей рівень довіри. Тому є така психологічна потреба, щоб хоч хтось був у цій країні привабливим. Практично кожна нормальна людина задумуєтся і про себе, про свою позицію, хто я і що я, і з ким я, до кого я подібний, хто може бути мені за зразок. І тому називають це словом ідентифікація. З ким я ідентифікуюся. Чи можу я себе ідентифікувати з прем'єром, ВР тощо. Вони себе дуже скомпрометували. Волонтери — це найбільш привабливий зразок. Нам усім хочеться бути трохи кращими, ніж ми є. І якщо ми високо оцінюємо волонтерів, то це і в наших власних очах теж трошки нас поліпшує.
Чи громадяни вбачають у цих організаціях якусь певну альтернативу політикам? Чи можна говорити про якісь нові політичні сили, які можуть піти саме з цих організацій?
— Вбачають не дуже. Є така тенденція, яка потужна. Тобто це тенденція, яка вписується більше в таке гасло «нам потрібні нові сили». І це гасло існує, знову ж таки, з 90-х років. Воно є постійним, з одного боку. З іншого боку, ці нові політичні сили практично не мають шансів перемогти на виборах, тому що навіть коли вони є, вони десь там з'являються, їх досить багато, то збагнути, розібратися, хто з них справді вартий того, щоб за нього голосувати, також неможливо. Тому це така трохи така патова ситуація. Потрібні нові сили, але ми їх не вибираємо. І тому десь сюди вписується контекст про кращих представників громадськості, які діють в інтересах не власної кишені, а в інтересах суспільства.
Ранее директор Центра общественно-информационных технологий "Форум" Валерий Дымов, народные избранники не демонстрируют ответственности за принятые решения, поскольку не зависят от заработной платы.
Также директор Института анализа и прогнозирования Юрий Лесничий в эфире "ГС" прокомментировал низкие рейтинги доверия к политикам, и заявил, что в цивилизованных странах при таком уровне доверия уже бы были приняты политические решения.
