наверх
24.11.201703:56
Курсы валют НБУ
  • USD25.780.00
  • EUR30.420.00

Политический прогноз на 2017 год от эксперта

Год 2017: планы, перспективы, ожидания (89)

(обновлено: )431935
Политолог Олег Саакян в эфире "ГС" проанализировал главные политические события 2016-го, почему они произошли и как повлияли на нашу жизнь, что не получилось и как это изменить в 2017-м.

РИА Новости Украина – радиостанция "Голос Столицы"

Положительную рекомендацию Европейской комиссии о начале процесса отмены виз для украинцев приняли еще 18 декабря 2015-го года. Тогда была надежда, что уже летом 2016-го года украинцы смогут без виз посещать страны Шенгенской зоны. Однако этого не произошло. Теперь о либерализации визового режима говорят в контексте лета 2017-го года.

Безвизовый режим с ЕС, который откладывается из года в год, Е-декларирование, назначение Владимира Гройсмана премьер-министром, скандалы в МВД, Минский процесс, а также другие основные события 2016-го, и как это все отразится на нашей жизни в 2017-м году, прокомментировал в эфире радиостанции Голос Столицы политолог Олег Саакян.

(текст публикуется на языке оригинала)

Читайте также: Безвизу быть! Когда и на каких условиях Украина получит обещанное ЕС

Ваші враження від безвізової епопеї?

— Скоріше за все, в 2017-му році ми таки зможемо отримати безвізовий режим, бо ця епопея вже дуже довго затягнулась, навіть непристойно довго, я б сказав. Чому вона стала можливою? По-перше, однією із причин стала прив’язаність України до зовнішнього контексту, тобто відмова від намагання від формування національної політики і намагання причепитись до певних зовнішніх виграшів, стосовно яких вже формувати національну політику. Таким чином, ми бачимо, що президент багато разів говорив про те, що ми отримаємо безвіз, вже і конкретні дати називав. Більше того, декілька разів він називав тому, що йому їх називали і запевнювали, що так і буде. Але, тим не менше, це не знімає відповідальності, і через це ми побачили, що в суспільстві почалось вигорання в цілому цієї теми. Суспільство почало спочатку жартувати, кепкувати з цієї теми, а потім розчаровуватись і, фактично, повністю відмежовувати від сьогоднішнього дня нібито на поличку. І це лягає на загальний тренд євроскептицизму, ізоляціонізму і в цілому на внутрішньоукраїнський порядок денний. Бо в Європі ще по асоціації з нами багато є питань після нідерландського референдуму і їхніх вимог. Фактично та асоціація, з якою виходила молодь на Майдан, через яку вона на сьогоднішній день вже не має того символічного статусу, який був, тобто вона не дає перспектив на членство в ЄС, чітко це оговорюється, вона не дає нам певних гарантій по економічному, військовому чи іншому захисту. Тобто ця політична частина нівельована, на ній хрест поставити можна і це фактично торгівельна угода, фактично відкриття ринків. Тому за цих обставин я б розглядав безвіз в рамках в цілому вигоряння тренду єврооптимізму і євроінтеграції. Ми вже бачимо, що вже на зміну безвізу європейському почали комунікувати візовий режим з РФ,тобто в 2017-му році вже не вдасться покладати цю відповідальність, перекладати власні функції по генеруванню політики на зовні, бо зовнішній вектор дискредитований.

Цей безвіз вже не такий символічний, не такий очікуваний з точки зору термінів?

— Він, скоріш за все, буде, і буде пов’язане це з внутрішньо європейським контекстом, бо для них набагато легше прийняти українців, наприклад, мігрантів, ніж прийняти мігрантів з Близького Сходу.

Чому їм потрібно обирати?

— Є квоти, по-перше. По-друге, не прийняти вони не зможуть. Це в розумінні тих міфів, в яких на сьогоднішній день живе Європа. Тобто для них основним запобіжником від того, щоби дати безвіз Україні, є побоювання мігрантів. Це не стільки раціональний, скільки ірраціональний острах.

Кампанія по декларуванню доходів відбулася у вересні-жовтні і призвела до низки скандальних ситуацій. Зараз ще триває перевірка електронних декларацій. Яку оцінку ставимо в 2016-му і чого чекаємо далі?

— Дуже багато питань, і 2016 рік став пілотним в цьому напрямку. Я думаю, якщо 12-бальну шкалу, то десь вісімку можна поставити. Відбулось більш менш і воно дало найголовніше – зріст, тобто ми маємо тепер відправну точку на 2017-ий рік. От вже в Е-декларуванні за 2017 рік ми можемо побачити динаміку і потім, я думаю, вже буде можливість притягати до відповідальності, оскільки буде порівняння, як було тоді і що зараз, що з’явилось, що зникло. Хоча багато із чиновників і посадовців вже в 2016-му році заклали для себе 2017-ий, тому еліта намагається обійти цю систему. Але в динаміці два, три, чотири роки це буде робити складніше і складніше. Це довготривалий механізм, який в нас з’явився.

У 2017-му нам чекати хоча б одного нардепа, чиновника, держслужбовця, який понесе відповідальність за свою е-декларацію?

— За відсутності реформи судової системи, за спорідненості і об’єднаності всіх гілок влади, тобто певній узурпації, про яку можемо вже говорити, я думаю, що це буде залежати від внутрішньополітичного контексту, від політичної доцільності. Бо ми розуміємо, що на сьогоднішній день немає політичної довіри українським судам, які мають виступити в цьому випадку арбітрами і немає достатнього рівня довіри органам слідства. Якщо в наступному році запрацює Державне бюро розслідувань, в підпорядкуванні якого будуть такого роду справи високого порядку, то можна буде говорити про певне, можливо, справедливе розслідування. Поки що це буде залежати виключно від політичної доцільності.

В квітні Арсеній Яценюк заявив про відставку. Ваша оцінка?

— Передувало фактично чотири місяці політичної урядової кризи до того. Класичне перезавантаження влади. Дійсно, там процедурно дуже багато питань було, але фактично це був доволі вигідний крок як пану Яценюку, так і президенту, оскільки ми побачили, як згорає відповідальність Яценюка, йому дають змогу піти дуже красиво, залишивши другу по величині фракцію. Частину міністрів в Кабміні він залишив і, фактично, відійшов в позиції сірого кардинала. Чому йому дали? Бо іншим варіантом могло бути перезавантаження ВР, тобто позачергові парламентські вибори, на які президент був готовий піти. Тоді був достатньо великий рейтинг у БПП. "Народний фронт" вже тоді ніхто не включав в соціологію, тому це було фактично політичним вбивством перспектив на один, як мінімум, електоральний цикл для Яценюка, Авакова, який зберіг посаду при цьому перезавантаженні. Тому ми побачили, що коаліційний уряд, уряд політичного компромісу змінився на уряд олігархічного компромісу і посилення президентської вертикалі.

А якщо порівнювати два Кабміни…

— Тут складно порівнювати, оскільки Кабмін Гройсмана багато в чому працює на інерції Кабміну Яценюка. Поки що жодної фактичної зміни в політиці Кабміну Гройсмана ми не побачили, і це доволі правильно, оскільки таким чином Гройсману вдається зберігати ще свій політичний рейтинг і зберігати політичні амбіції на майбутнє. Єдине, що ми побачили, — тарифну політику Гройсмана. Вона залишилась у спадок, просто політичне рішення, політичну відповідальність за це буде нести Гройсман.

Що скажете про роботу МВС і скандали, які її супроводжували?

— Найгучніший — це Княжичі, тут навіть не стільки сама трагедія, скільки реакція на неї. Комунікація цієї справи фактично була провалена. Якщо говорити про МВС в 2016-му році, ми побачили на цьому відомстві, що точкові реформи, інфільтрація нової крові у стару систему приречена. Реформа патрульної поліції не відбулась в тому розумінні, в якому сподівались громадяни. Це набагато краща патрульна поліція, ніж була раніше. Це крок вперед. Але основним завданням реформи патрульної поліції було продемонструвати, що може бути інакше.  На жаль, цього поштовху реформа не дала і тому ми можемо говорити, що 2016-ий – це рік поразки МВС, бо в 2017-ий рік вони приходять із ситуацією 2015-го року.

У 2017-му році чого очікувати від МВС? Чи можлива відставка Авакова?

— Відставка Авакова майже неможлива, оскільки це один із ключових гравців "Народного фронту", це людина, яка сконцентрувала багато політичної сили. Він дійсно контролює ситуацію. Він дуже щільно сидить в своєму кріслі і я думаю, що його відставка можлива разом з відставкою інших міністрів або відставкою уряду. За інших обставин цей моноліт зрушити не вдасться.

У листопаді про свою відставку з посади голови ОДА оголосив Михайло Саакашвілі. Він створив політсилу "Рух нових сил", агітує за позачергові вибори у ВР і критикує владу. Ваші оцінки?

— Перш за все, Саакашвілі зрозумів, що в Грузію не повернеться, потрібно доводити власну політичну суб’єктність тут. Будучи головою Одеської ОДА, він намагався сидіти в шпагаті між політичною фігурою і представником виконавчої гілки влади, представником президента. Поки він був головою ОДА, він не міг займатись політичною діяльністю на повну ногу. Перспективи його доволі примарні, оскільки ми бачимо, що дуже гучний початок був, ми пам’ятаємо поїздки по країні з антикорупційною діяльністю. Далі ми бачимо мітинги, але ми бачимо, що рейтинги від цього не сильно ростуть, Саакашвілі починає втрачати, це моя особиста думка, відчуття реальності, він починає втрачати політичну хватку.

Після Віктора Шокіна Генеральну прокуратуру очолив Юрій Луценко. Наскільки ефективний Луценко на посаді?

— Зараз ще рано підбивати підсумки, оскільки нетривалий термін, але ми бачимо як позитивні, так і негативні результати. Серед позитивного – почалось вичищення від найбільш одіозних фігур Генпрокуратури і прокуратури по Україні в цілому. Структура не впала в клінч. Було багато побоювань, що може початись так званий інституціональний сепаратизм, коли певна структура починає працювати проти інших структур влади. З іншого боку, ми не бачимо суттєвих трансформацій. Луценко дуже обережний в своїй посаді. Ми бачимо, що журналіст, політик і прокурор – це різні персони і це різні темпераменти потрібні, і в 2016-му році ми можемо побачити певні деструктивні тенденції на майбутнє. Є певні моменти, які показують, що немає цілісного усвідомлення самої позиції і ролі генпрокурора, що це повинна бути людина над системою, яка знаходиться вище всього цього і вона повинна контролювати систему, в сьогоднішньому випадку її трансформувати, перезавантажувати. Ми бачимо чергового генпрокурора, який не найгірший, наскільки найкращий – рано говорити, але який не виступає тим реформатором, який був потрібен.

Луценко говорив під час призначення, що восени з них спитають. Але минула осінь. Може бути новий дедлайн?

— Питання Майдану підвісили, питання політичних біженців, в лапках політичних і в лапках біженців, я маю на увазі представників минулої влади, підвісили, питання реформування Генпрокуратури так само не зрушили. Можна дуже багато вже пред’являти Генпрокурору.

У справі Януковича чекати перспектив?

— Я думаю, це питання краще ставити тим, хто є більш дотичним до слідства. Якщо говорити про політичний контекст, то буде продовження, само собою. Від цього багато що залежить — відношення до пана Луценка і його політичні перспективи. Для нього це справа, яка може підняти або заховати під собою. І він це чудово розуміє, тому він особисто озвучував. Тому це може бути момент, чому допускаються маленькі, але катастрофічні помилки, оскільки йому потрібно з холодною головою до цього ставитись, а він підходить емоційно.

Справа Олександра Онищенка…

— Чергового депутата, чергового втікача. Це дуже складна ситуація тим, що вона дуже неоднозначна з усіх сторін. В Україні це традиція  - кожні 15 років з’являються плівки. Це дуже сильно, я думаю, вдарило по іміджу Порошенка і ще вдарить. Це проблема нереформованості держави. Онищенко – це один із моментів, який неможливо було передбачити. Якщо його б не було, було б щось інше. Потрібно змінювати систему.

В експертному середовищі ситуацію на Донбасі називають замороженою. Все це в контексті Мінських угод, які повинні або не повинні виконуватися в 2017-му році.

— Я б його назвав не заморожений, це теплий конфлікт, оскільки ми бачимо, війна триває, весь час ми бачимо якщо не загиблих, то поранених з військового боку. Якщо говорити про цивільне населення, то підрахувати, скільки загиблих, постраждалих навіть не можемо. Тому конфлікт триває. В 2016му році він зайшов в дипломатичний, військовий пат. Це було доволі очікувано. Мінськ однаково невигідний як Україні, так і РФ, але він є для України запобіжником від скатування до гарячої війни. У нас, на жаль, відбулась підміна поняття. У нас почали політичні еліти комунікувати Мінськ як єдино можливий шлях до миру, хоча Мінськ з миром нічого спільного не мають. Мінськ – це інструмент забезпечення комунікації, це інструмент, в якому можуть перебувати точкові перемовини стосовно обміну полоненими, стосовно зупинення вогню на лінії зіткнення в певних точках, стосовно відкачки вод с шахт, стосовно гуманітарної сфери, лікування. Але це не є площадка, в якій можна вирішити весь цей глобальний конфлікт, бо він має, як мінімум, три площини. Перша площина – це російсько-українська війна. Є друга площина, в якій Росія виступає за розмиття суб’єктності ЄС, формування цілої низки лояльних урядів для себе для того, щоб цей другий рівень конвертувати на третій рівень – відносини з США і боротьба за визнання США себе рівноправною країною і переділ світу після Ялтинсько-Потсдамського миру. Умовно кажучи, за віссю Ялта-2, коли сфери впливу будуть переділені. Тепер повертаємось до Мінську. Чи є це адекватним інструментом, щоб протистояти такому широкомасштабному реваншизму, який базується на історичному праві. Фактично РФ в правовій системі світу, яка склалась після Другої Світової війни, протиставила історичне право на певні території, право на захист власних національних інтересів поза межами своєї держави на територіях, де присутні російськомовні громадяни, і право сили, яке вона на сьогоднішній день чітко комунікує. Тому Мінськ почали показувати як інструмент миру. Ні. Це інструмент забезпечення процесу.

Але якщо всі пункти будуть виконані, це дуже суттєвий крок до врегулювання ситуації…

— Мир – це певний стан. Він можливий як за перемоги, так і поразки. Якщо все знищиться, то це так само буде мир. Якщо ми переможемо, це буде мир. Якщо ми повністю програємо і не буде української державності, то це також мир. Тому чи наближує він до миру? Очевидно, наближує. Але потрібно говорити про якість цього миру. І тут Україні в 2017-му році потрібно виходити з власним порядком денним, з власною генерованою політикою. Ганебна звичка перекладати відповідальність за внутрішнє стратегування і за вироблення рішень, політичних і не тільки, назовні. І коли політичні еліти говорять: на нас надавив Захід або від нас вимагали західні партнери, або ми це вимушені були зробити під тиском РФ, це зняття відповідальності за власні функції.

Напомним, в эфире радиостанции Голос Столицы политолог Михаил Павлив заявил, что за дискуссию о вредности "Минска" в Украине надо бить по рукам.

Ранее политический эксперт Алексей Вороненко прокомментировал перспективы согласования "дорожной карты" по Донбассу и выразил свое мнение, при каких условиях на Востоке возможен мир.

Темы дня