РИА Новости Украина — Радиостанция Голос Столицы
Спикер ВР Андрей Парубий заявил, что нужно изменить Конституцию для того, чтобы сбалансировать взаимоотношения между ветвями власти, а именно — решения вопроса исполнительной власти.
В качестве примера моделей исполнительной власти он привел западные страны. По словам спикера, там, где есть монарх, там нет президента. Потому что очень часто президент выполняет ту функцию, которую, условно, выполняет монарх: как символ государства, как гарант безопасности, гарант Конституции. Но исполнительная власть осуществляется через премьер-министра, который избирается в парламенте. А в Украине вариант, как в США, когда президент также возглавляет исполнительную власть.
При каких условиях возможны изменения политической системы в стране, в эфире радиостанции Голос Столицы предположил политолог, эксперт аналитической группы "Левиафан" Николай Мельник.
(текст публикуется на языке оригинала)
Робимо висновок, що спікер вважає, що система взаємовідносини між гілками виконавчої влади розбалансована. Чи згодні ви? Якщо є дисбаланс, то в чому він, і які ризики несе?
— Починаючи з 2001 року йде дискусія щодо врівноваження повноважень президента і прем’єра, і навіть одне з напрацювань, яке озвучив Парубій – це напрацювання Конституційної асамблеї, яку, пам’ятаємо, збирав Янукович для того, щоб змінити Конституцію, тобто це просто була одна із моделей, тобто нічого нового Андрій Володимирович не сказав абсолютно. Більше того, він це не видав за своє. Він це просто сказав, тому що всі бачать, що в умовах України, який би не прийшов прем’єр, він або починає виконувати роль особистого секретаря, або іде з ним встик. Відповідно, тут немає жодної ефективності, але є певні суперечності. Відповідно, для України, дійсно, більш продуктивно, якщо у нас буде або президент, або прем’єр, тому що ці дві посади в умовах України, у нас з 2016 року жодного разу ще між собою мирно не уживались.
Парубій зазначив: "Має бути одна гілка виконавчої влади, інакше якими б не були прізвища, якими б не були імена, завжди буде прихований конфлікт". Вам не здається, що це не проблема балансу між гілками влади, а проблема нашого політикуму?
— Якщо прибрати одну з цих посад, то не буде конкуренції влади між президентом і прем’єром, тому що я обмовився, що все ж таки один раз у нас був такий баланс між президентом і прем’єром, але це був Микола Янович Азаров, який, в принципі, просто виконував все, що казав президент. Тобто у нас є дві інституції – це Адміністрація президента і Кабмін, які між собою … або Кабмін стає підлеглим Адміністрації президента, або вони між собою воюють. Відповідно, бюджет не має утримувати ці дві інституції, вони не потрібні. Тобто треба, дійсно, залишити лише одну, скажімо так, впорядкувати виконавчу гілку влади, тому що коли у нас говорять, повинна бути одна виконавча гілка влади, можна подумати, у нас їх дві чи три. У нас відповідно до Конституції теж одна виконавча гілка влади, але питання, що робити з Адміністрацією президента. Більше того, відповідно змін до Конституції в частині місцевого самоврядування, які ще в 2015 році намагався прибрати президент, там у президента прибирається дуже багато функцій, в тому числі, і ліквідація облдержадміністрацій. Відповідно, якщо пропадає ця інституція, які взагалі можуть, дійсно, треба йти далі і об’єднувати інституцію президента і прем’єра, щоб хоча б ці дві інституції між собою не воювали.
Це утопія.
— Це модель, яка обговорюється в Україні з 2004 року між науковцями. Вона отримала більшу актуалізацію в 2012 році. Наразі у нас просто це трошки підняли, вирішили про це поговорити.
У нас парламентські комітети розплодились, як миші в соломі, тому що потрібно наділяти певних потрібних людей потрібними кріслами. Ви сказали: давайте об’єднаємо президента і прем’єра в одну посаду. Хто на це піде?
— Я не сказав "давайте", я сказав, що вважаю це доречним. Україну чекає інституційна реформа. Вона чекає і виконавчу владу, і в законодавчій, тому що зараз Андрій Володимирович Парубій подав три законопроекти, які мають інституційно впорядкувати роботу ВР. Так, ми, звичайно, можемо згадати анекдот, що як ліжко не міняй, краще працювати не стане, але все ж таки в нього є бачення зміни цих ліжок, тобто так, приведення у відповідність комітетів до міністерств. Це, я вважаю, дуже правильна позиція, розбиття погоджувальної ради на саме раду, де будуть приходити голови комітетів та обговорювати саме практичні питання діяльності ВР та, скажімо так, збори керівників політичних сил, які будуть обговорювати політичний порядок денний. У нього є дуже багато ініціатив, тому що, скажімо так, він і ще декілька політиків в Україні розуміють, що та модель влади, яка є зараз, вона, на жаль, з 2016 року ми бачимо певну стагнацію, яка загострюється недосконалістю саме цих інститутів влади.
З розпливчастих фраз спікера ми робимо висновок, що він вважає за необхідне наділити саме прем’єра більшими повноваженнями?
— Я б не сказав, я не буду так глибоко аналізувати його інтонацію, все-таки я не криміналіст, але, виходячи з того, що "Народний фронт" зараз дуже плідно співпрацює саме з Гройсманом і орієнтується, в першу чергу, на нього, а не на президента, можливо, він собі мав це на увазі, але, виходячи суто з тексту, я так не можу сказати.
Читайте также: Гройсману сейчас не позавидуешь — Гончаров
Чи не корелюється це певним чином з нещодавньою заявою Гройсмана, що Кабміну не вистачає повноважень, щоб плідно працювати?
— А я вам скажу, що в жодного міністерства ніколи не вистачає повноважень. У нас Аваков говорить, що в нього не вистачає повноважень, Міністерство АПК каже, що не вистачає повноважень, будь-яке міністерство завжди вважає, що йому не вистачає повноважень, але в той же час вважає, що повноважень настільки багато, що потрібно збільшити штат, а щоб цей штат ще ефективно працював, необхідно збільшити видатки на це міністерство, тобто це замкнене коло, описане ще професором Паркінсоном, описане ще у 1940-х роках минулого століття, тобто тут нічого не змінилось. Я не знаю, чим керувався Володимир Борисович, можливо, в нього настільки глибокі знання в сфері державного управління, які він отримав заочно в МАУП, можливо, йому підказали, я не готовий це сказати, але повторюсь, що будь-яка інституція завжди буде боротись за розширення своїх прав. Єдиний, хто такі спроби не робить, це, скажімо так, український парламент останні три скликання, тому що, на жаль, за останні три скликання український парламент перетворився лише на орган, який не приймає рішення, а легітимізує та робить легальними рішення, які вже приходять готові у кулуари. Я думаю, рішення приймається у Кабміні та Адміністрації президента. У кулуарах ВР вже обговорюється, як це рішення імплементувати в тіло держави та законодавство.
Ми спостерігали, як нардепи ходять на роботу, коли їх більше 100 не можна зібрати, а потім вони мобілізуються. Чому голова парламенту говорить про це за рік до виборів? Це має якесь підґрунтя, якийсь шанс втілення у життя? Чи це рекламна передвиборча риторика?
— Маленька ремарка, що коли депутати не доходять до свого робочого місця, це все ж таки відповідальність спікера. Він давним-давно міг ініціювати законопроект, яким все-таки знайти законопроекти і змусити парламентарів працювати. Відповідаючи на ваше питання, будь-яка влада, якщо розуміє, що наступні вибори не сулять їй нічого хорошого, окрім втирати мандатів, завжди буде задумуватись над зміною Конституції для того, щоб залишити себе при владі. У нас є прекрасний приклад, як у Вірменії, коли президент зрозумів, що він не може бути президентом, змінив Конституцію, тепер він прем’єр, а президент у Вірменії виконує лише декоративну функцію. Можливо, зараз іде і над цим певні перемовини в парламенті, але дуже складно буде під цю концепцію знайти 300 голосів. Це можливо лише у тому випадку, якщо не буде прийнято нове виборче законодавство, тобто буде збережена стара мажоритарка,тобто тоді президент може розраховувати на 225 голосів.
Чи є сенс говорити про цю ідею зараз, тому що у Венеційській комісії зауважили, що в країні збройний конфлікт відбувається, і говорити, тим більше, переходити до реальних дій щодо зміни Конституції не на часі?
— Чому вони не такі принципові, коли змушують нас змінити Конституцію та імплементувати децентралізацію в частині надання особливого порядку здійснення місцевого самоврядування окремих регіонів Донецької та Луганської областей. Я щось не чув у 2015 році заяв наших міжнародних партнерів, що не можна змінити Конституцію під час збройного конфлікту. Навпаки, нас змушували це зробити і це закінчувалось трагедію.
Чому Венеційська комісія робить такі заяви? У неї власна зацікавленість?
— Я не думаю, що є власна зацікавленість. Я думаю, просто не сформоване бачення того, що вони хочуть бачити в Україні, і роблять певні заяви, щоб виграти певний час. Все ж таки, Венеційська комісія, на відміну від більшості українських експертів, вони не обговорюють інформацію. Вони обговорюють певні конкретні документи. Тому, я думаю, коли буде наданий певний конкретний документ, вони його оцінять і скажуть: це доречно, це не доречно, це порушує певні права і свободи чи не порушує. А наразі — це просто відмовка.
К слову, политолог Олег Саакян считает, что попытавшись "прижать" Гройсмана, Порошенко наоборот торпедировал его политические амбиции, и теперь игра идет не по плану Банковой.
