РИА Новости Украина — Радиостанция Голос Столицы
Группа народных депутатов обжаловала в Конституционном суде принятый Верховной Радой закон об обеспечении государственного суверенитета Украины на временно-оккупированных территориях Донбасса. Об этом сообщил народный депутат, член комитета по вопросам национальной безопасности и обороны Иван Винник.
Отметим, Рада приняла закон о реинтеграции Донбасса 18 января 2018 года. Спустя месяц его подписал президент Петр Порошенко.
Может ли закон быть признан неконституционным и на каком основании, в эфире радиостанции Голос Столицы спрогнозировал эксперт центра политико-правовых реформ Богдан Бондаренко.
(текст публикуется на языке оригинала)
Чи є перспективи у цієї справи в КСУ?
— Інформації мало, тому що конституційного подання на сайті КСУ станом на 9.00 сьогодні нема, тому ми будемо аналізувати виключно з наших прогнозів. Ситуація наступна. Скоріше за все подання подали депутати «Опоблоку», тому що з останніх десяти подань, які взагалі заходили до КСУ, половина була від уповноваженого, половина, умовно, від «Опоблоку». Тому я думаю, тут воно особливо відрізнятися не буде. Плюс зважимо на те, що «Опоблок» уже декларував ту ідею, що вони його будуть оскаржувати. Тепер стосовно суті. Цей закон не є законом про реінтеграцію, ні про деокупацію, як його вже охрестили в інформаційному полі, це виключно закон про особливості здійснення державної політики. Закони, які сформульовані таким чином, за своєю суттю частіше за все є просто декларативними та визначають загальні вектори розвитку. Ситуація з цим законом абсолютно інша. Він сформульований так, що от, наприклад, я, як юрист, вимушений був три рази його прочитати, і до мене не дійшло насправді, що у цьому законі закріплене. Формулювання такі широкі, має бути зрозуміло, що там написано. Там не зрозуміло.
Другий пункт: стосовно можливості того, що закон суперечить Конституції. Є там положення останньої статті закону, яким дозволяється обмеження прав людей на невизначеній по факту території. Там сформульовано таким чином, що території, які прилеглі до оцих, має визначати оперативний штаб. Які вони прилеглі, де це може бути, це має бути виключно Донецька і Луганська область, чи ми можемо говорити про Львівську область, де також можуть здійснювати заходи з забезпечення суверенітету, це незрозуміло. Можливе без санкції суду проникнення у житло. Можливе використання транспортних засобів громадян, знову незрозуміло, на яких підставах. Розумієте, підстава забезпечення цього загального блага — це не та підстава, як має бути сформульована, аби передбачити можливість обмеження прав кожного громадянина, кожного з нас. Тому в цьому плані закон може дійсно вважатися неконституційним. Це дуже важлива проблема, тому що будь-яке обмеження права громадянина або не громадянина, будь-якої фізичної особи, воно має бути пропорційним, обґрунтованим та встановленим законом. А там фактично дозволяється уповноваженим органам — до речі, дуже широке коло цих уповноважених органів — обмежувати право, по суті, на власний розсуд. І останній момент, який до речі теж дуже цікавий, там перерахована дуже велика кількість суб'єктів: НГУ, Міноборони і т.д., у функції яких входить діяльність по забезпеченню суверенітету, в їх діяльність не може втручатися будь-яка особа посадова. А якщо наприклад будуть правоохоронні органи чи будь-які силові органи визначати, що їх діяльність пов'язана з забезпеченням суверенітету, а ми не розуміємо з цього закону, що це за діяльність, це може бути будь-що, власне, тут буде дуже багато проблем. Закон декларативний, важкий.
Щодо конституційності. В експертно-аналітичному бюро ВРУ зазначали, що президенту цим законом також надаються повноваження, не передбачені Конституцією.
— О, тут вже взагалі інше питання. Тут ситуація наступна, що не в тілі закону, а в перехідних положеннях сформульовано таким чином, що цей закон надає дозвіл президенту на використання ЗСУ. Ситуація така, що конституція, регламент ВРУ чітко регулює цю процедуру. Має бути конкретне рішення президента про використання ЗСУ, протягом двох днів воно має бути надано до Ради, і ВР має погодити саме конкретне рішення. Як я знаю, жодного конкретного рішення про використання ЗСУ не було. Тут є логічна причина, тому що це робиться постфактум через 3,5 роки після того, як фактично застосовувалися ЗСУ, але формулювання, яке використане в законі, при розширеному його трактуванні, як у нас люблять, додає право використання президенту ЗСУ завтра, будь де. Президент його дійсно може таким чином протлумачити, що йому дозволено використання ЗСУ от і завтра, в Києві, на Майдані.
У будь-якому місці України?
— А не сформульовано, на жаль, дуже велика кількість запитань. Наприклад, мені зараз може будь-який депутат заперечити, і сказати, що ні, виключно в Донецькій і Луганській області, у нас же це написано, але там така кількість взаємосуперечливих формулювань, що мені, наприклад, незрозуміло як юристу. В чому проблема? В тому, що юридична мова відрізняється від загальної людської мови насправді дуже сильно. Вона має бути точна. І в цьому законі ми не бачимо цього всього. Тому що дуже вільне трактування. Якщо ми вже звернулися до ще таких от проблемних питань, то у нас використання ЗСУ в мирний час продовжується, розумієте, не вирішено питання з тим, як у нас узгоджувати термінологію з цим законом, законом про оборону, законом про правовий стан надзвичайного стану, тобто, це все не визначено. Наприклад, цей закон пронизує формулювання "ми даємо відсіч збройній агресії". Коли є необхідність давати відсіч збройній агресії, це пряма підстава для введення надзвичайного стану, розумієте? А він не вводить.
Коли закон ще обговорювався у Раді, були різні думки стосовно його застосування і того, чи відповідає він мінським домовленостям. Оці моменти взагалі якимось чином мають вагу в юридичному плані чи ні?
— Перед тим як конкретно цей проект з'явився у ВРУ, за півроку до того, в травні, з'явився інший проект, який був трошки ширшим за цей поданий. Загалом питання обговорювалося, у першому читанні проголосували, щоб в тексті було посилання на мінські домовленості. Власне, тут вони його прибрали, але якщо не помиляюсь, вони залишили посилання на статтю 151 рішення Радбезу, в якому йде перехресне посилання на мінські домовленості. І загалом з приводу того, який статус мінських домовленостей, чи може це бути частиною національного законодавства — ні, не може. Тому що по суті це не є ні міжнародним правовим договором, це політичні домовленості, в які Україна не делегувала своїх представників, у нас лише єдиний представник, наскільки мені відомо, більш-менш уповноважений у цих переговорах — це Медведчук і уповноважений СБУ. Вони не ратифіковані ВРУ, тобто, взагалі це якийсь незрозумілий документ, і чи може він вважатися частиною закону, на мою думку, ні.
Читайте также: Разумков: закон о Донбассе принципиально ничего не меняет
Необхідність прийняття цього закону пояснювали тим, щоб убезпечити українських військових від можливих претензій у міжнародному кримінальному суді. Він дійсно убезпечує військових, які вже брали участь в АТО?
— Закон сформульований таким чином, що по-перше, не йдеться про те, що визнаються дії українських збройних сил злочином, і цим законом, наприклад, дається амністія. Це не той варіант, тобто тут інша ситуація. Власне, говорити про те, що якимось чином убезпечили… Розумієте, ситуація яка, що хотіли провести політичне рішення. Це відбувалося у політичній площині, замість того щоб нормально зробити з точки зору юридичної техніки закон, вони просто політичне рішення ввернули у форму закону. І що ми маємо? Маємо те, що цей закон дуже колізійний з іншими нормативно-правовими актами, я це трошки раніше говорив. І сказати, що от тепер він вирішує всі питання, ні, він створює лише нові термінології, якби я не розумію, наприклад, що можна сказати, що тепер використання ЗСУ у нас абсолютно обґрунтоване. Справа в тому, що у нас є можливість використання ЗСУ в мирний час. Були внесені зміни до цього закону в 2014 році, і начебто дозволили використання ЗСУ в умовах АТО. Якщо говорити про міжнародний кримінальний суд, якщо до цього може дійти, але я сподіваюсь і вірю, що цього ніколи не буде, то він не виключно на підставі українського законодавства приймає свої рішення. Він приймає свої рішення у першу чергу на підставі міжнародних конвенцій. А там більш загальні широкі положення, і треба буде давати відповідь взагалі на питання, а що знаходиться на сході України. Тому що на жаль нардепи протягом цього часу у зв'язку з різними політичними обставинами відходять від питання надання статусу цим діям. Як громадянин я вважаю, що це війна, і тут питань нема ніяких. Але коли мені треба дати юридичну оцінку як юристу, то тут виникає дуже велика кількість запитань, що це є таке. І Рада прийняттям цього закону знову не відповіла на це питання.
Наскільки взагалі КСУ є працезадтним?
— Питання хороше, він вже тепер є працездатним. У 2017 році спостерігалася конституційна криза, тепер є дуже серйозні ознаки виходу з неї, було прийнято вже п'ять рішень з того моменту, як був новий голова обраний, є регламент, є 16 суддів із18, ще двох суддів Рада затримується призначити, але при цьому суд може розглядати питання. Стаття 61 закону про КСУ визначає дуже обмежені підстави, по яким може бути відмова у відкритті провадження. Тому можна говорити про те, якщо, наприклад, ці нардепи дійсно посилалися на положення статей закону і положення Конституції, про які я говорив, і нормально обґрунтували це, то можна розраховувати принаймні на відкриття провадження КСУ.
К слову, политолог Петр Олещук высказал мнение, что закон о Донбассе может быть отменен из-за процедурных нарушений.
А политолог Руслан Бортник полагает, что благодаря закону о Донбассе Порошенко получил ручное управление конфликтом.
