РИА Новости Украина — Радиостанция Голос Столицы
Украина нуждается в новых политических лидерах. Так считают 67% опрошенных социологами украинцев. А вот только 19% считают, что такие лидеры уже есть. Среди них некоторые украинцы назвали — музыканта Святослава Вакарчука, шоумена Владимира Зеленского, нардепов-телеведущих Евгения Мураева и Вадима Рабиновича. Однако, эти фамилии назвали лишь 1-2% опрошенных. Все это данные исследования Фонда "Демократические инициативы" имени Илька Кучерива и социологической службой Центра Разумкова обнародованного накануне.
Его результаты также показали, что практически у всех политиков с декабря 2016 по декабрь 2017 снизился уровень доверия населения. Причем, наибольшее ухудшение у генпрокурора Юрия Луценко, его баланс доверия ухудшился на 32%. Достаточно сильно упало доверие к спикеру парламента Андрею Парубию - на 30%, а к его первому заместителю Ирине Геращенко — на 24%.
Почему украинские политики теряют доверие избирателей, рассказал политолог, директор института социально-политического проектирования "Диалог" Андрей Миселюк в эфире радиостанции Голос Столицы.
(текст публикуется на языке оригинала)
Читайте также: Поет он лучше. Соцсети "прошлись" по словам Вакарчука
Як ви можете прокоментувати такі результати опитування?
— Тут є дві важливі тенденції. По-перше, завжди, коли змінюються люди на чолі влади, то, звичайно, є очікування, що вони будуть, дійсно, новими і є синдром завищених очікувань. Потім проходить час і, звичайно що ці очікування приземлюються і починається вже адекватне сприйняття. Це по-перше. Друга важлива тенденція, що, дійсно, всі люди, які зараз є у владі та претендують на владу, були протягом не те що років, а десятиліть у активній політиці і, звичайно, люди хочуть вже і нових облич, і представників якісно нових підходів. І, зокрема, ось ви згадали одного з таких потенційних представників, хто йде на зміну і кого люди розглядають – Святослав Вакарчук, він пропонує таке ілюзіоніське бачення, тобто він пропонує своє, якісно сформульоване бачення того, якою він хоче бачити Україну. Було таке в українській політиці вже в 2004 році. Тоді кандидат в президенти Віктор Ющенко запропонував десять кроків назустріч людям, тобто десять кроків по перебудові України. І зараз це фактично повернення до того підходу і люди хочуть побачити тих, хто буде пропонувати щось інше, і хто не був ще у владі, не презентував свої нахідки, своє бачення і вони на це, звичайно, чекають.
Минулого разу до ВР набрали нібито достатню кількість нових облич. Чи ефективність від того роботи українського парламенту підвищилась?
— Історія українських виборів доводить, що є максимум дві якісно нові сили, які у владі не були, які можуть зайти до виборів і на яких виборці роблять ставки як на третю силу. На попередніх парламентських виборах це був "Удар" і певною мірою "Свобода", а на останніх – це "Самопоміч". Тобто це сили, які позиціонують себе як представники третього шляху. Потім, звичайно, люди бачать їх реальні справи, те, як вони себе поводять і ми бачимо, що, наприклад, та ж сама "Свобода" вже в парламент цього скликання не пройшла. Зараз ми бачимо, що точно будуть спроби зайняти цю дуже таку привабливу і велику нішу третьої сили на парламентських виборах. І можна з досить високим рівнем впевненості прогнозувати, що саме Святослав Вакарчук буде намагатись завести в парламент нових людей, тому що він є потенційним рейтинговим лідером і зможе, скажімо так, набрати теоретично, якщо буде вдало організована кампанія, пристойний відсоток голосів.
Вакарчука асоціювали з президентськими перегонами. В нього є амбіції пройти до ВР і створити певну силу чи партію?
— Тут ситуація також відрізняється від вже згаданої ситуації 2004 року і від виборів 2010 року, коли, дійсно, були два лідери, які фактично мали однакову підтримку і вони практично весь електорат забирали. Тобто в 2004 році це були Ющенко і Янукович, а в 2010 році це були Янукович і Тимошенко, тобто фактично було лише декілька відсотків, які не визначились. Зараз ситуація інша, тобто два таких лідери за опитуваннями перегонів — Тимошенко та Порошенко, мають приблизно однакові, проте набагато нижчі показники підтримки, і залишається дуже великий процент електорату, який потенційно може підтримати третіх лідерів. І, звичайно, на велику частину цього електорату, якщо Вакарчук піде на вибори президента, він зможе претендувати. Проте питання, чи зможе він скласти таку конкуренцію одному з цих двох (Порошенко і Тимошенко — ред.), залишається відкритим. Це залежить від того, як буде його кампанія організована, тобто від перебігу ситуації, передвиборчої кампанії тощо. Тому, звичайно, я думаю, що буде його участь в президентській кампанії, але тільки як перший етап його парламентської кампанії, яка, дійсно, тоді буде мати вже ресурс розкрученості, впізнаваємості і може провести його потужно і достойно.
Є на сьогодні в Україні політики з позитивним балансом довіри?
— Ми бачимо за даними цього опитування, що жодного політика немає, який має позитивний баланс довіри. Там більш менш він невеликий у Гриценка — лідера "Громадянської позиції" та ще декількох політиків. Проте, звичайно, немає такого політика, якому люди більше б довіряли, ніж не довіряли.
Але політиків, які не мають відношення до виконання певних повноважень, більше?
— Люди на них, звичайно, покладають надії, оскільки, наприклад, ви згадали двох політиків, які за сумісництвом телеведучі — Євгена Мураєва та Вадима Рабіновича. Це теж не нові обличчя, особливо Рабінович дуже давно в українській політиці, але вони в активній політиці участі не беруть. Тобто серед основних подій політичного процесу їх немає і, звичайно, якщо вони залишаються своєрідними темними лошадками, які, до речі, людям подобаються, то люди на них і покладають надії і очікують, що ось ці лідери, будуть відкривати нові підходи, якщо їм надати владу.
Є шанс, що в нас з початку виборчих перегонів з’являться нові політичні сили?
— Так, звичайно, оскільки завжди проходить така своєрідна ревізія того, хто з таких представників або політичного сектору, або громадського має вже певний ресурс, який може бути конвертований далі у відсотки участі у виборчих перегонах. І, звичайно, тоді вже відбувається визначення того, хто буде їх спонсувати, за підтримки яких сил бізнесових вони підуть на вибори, з якою програмою, тощо. Звичайно, тому тим, хто мучається питанням: чи будуть на парламентських виборах представники, які будуть позиціонувати себе як третя сила, можу заспокоїти, вони будуть і буде не одна сила така.
Основи цих сил хто може складати?
— Тут, я думаю, не варто так прямо розподіляти і казати, що або ці, або ці, або тільки ці. Звичайно, це буде якийсь такий конгломерат і тимчасові союзи. Це буде визначати те, наскільки вдало буде поєднання ідеологів, бізнесу, який їх підтримує та громадських активістів тощо. Тобто у кожному окремому випадку будуть свої комбінації, проте вони будуть утворюватись і це буде не одна і не дві, і, можливо, навіть не три сили. Це вже 100%.
На вашу думку, партії якого спрямування зараз найбільше підтримують українці?
— Я так думаю, що треба все ж таки оперувати даними соціологічних опитувань. І ми бачимо, що "Батьківщина", тобто партія, яку очолює Юлія Тимошенко, як видатний популіст, і яка фактично постійно позиціонує себе, як головна опонуюча сила до влади, використовує вдало інформаційні приводи, наприклад, за Саакашвілі вона вступалась тощо. Звичайно, ми бачимо, що люди, які її підтримують, вже певним чином забули, що у них було дуже багато претензій до Тимошенко, коли вона була у владі, коли вона двічі була прем’єром, і, звичайно, вони думають, що вона чомусь навчилась і щось нове може дати. Тобто ми бачимо, що на неї покладають українці багато надій.
Ранее, комментируя президентские амбиции Вакарчука, политолог Александр Кочетков подчеркнул, что быть популярным и управлять страной — это разные вещи.
А политтехнолог Екатерина Одарченко в свою очередь отметила, что Вакарчук может идти на выборы президента от команды реформаторов.
