наверх
14.10.201902:56
Курсы валют НБУ
  • USD24.54+ 0.01
  • EUR27.10+ 0.04

Бекешкина о протестных настроениях в обществе на текущий момент

(обновлено: )76422
Директор Фонда "Демократические инициативы" имени Илька Кучерива Ирина Бекешкина объяснила, что украинцы не выходят на протесты из-за отсутствия популярных лидеров.

РИА Новости Украина — Радиостанция Голос Столицы

Фонд "Демократические инициативы" имени Илька Кучерива сообщил, что выходить на протесты готовы лишь 20% украинских граждан. Отмечается, что это один из самых низких показателей за последние семнадцать лет. 

Кроме того, в Украине наблюдается очень высокий уровень недовольства властью. В частности, 77% опрошенных не назвали ни одной успешной реформы в Украине. При этом более 40% респондентов считают, что в стране вообще ничего не сделано и не реформировано. 

Читайте также: Жить охота. Украинцы умерили воинственный пыл — опрос

Также отмечалось, что общество находится в состоянии "разочарования и апатии".

Насколько критичны протестные настроения среди населения, в эфире радиостанции Голос Столицы рассказала директор Фонда "Демократические инициативы" имени Илька Кучерива Ирина Бекешкина.

Глава правления Фонда "Демократические инициативы" Ирина Бекешкина

(текст публикуется на языке оригинала)

За вашими словами, суспільство перебуває в стані "розчарування і апатії"? Що відбувається такого, що стало причиною таких настроїв? 

— Я маю зауважити, що 20% готових виходити на вулицю — це зовсім не мало. Така готовність виходити на вулицю є високою. Хочу нагадати, що в усіх подіях Помаранчевої революції, в усіх подіях Революції Гідності брали участь 15% населення. Це включаючи тих, хто інколи виходив на мітинги, допомагав мітингарям тощо. Тобто, я б не сказала, що це такий вже маленький відсоток, особливо, якщо порахувати, скільки це буде мільйонів. Я думаю, що це не мало. Але з іншого боку, серед них обов'язково готові вийти на вулиці 7%. Тобто, така масова протестна активність не є найвищою. Бо бували періоди, коли вона досягала і 40%, але ми бачимо, що тоді нічого не було. Для протестів ще необхідні інші чинники, яких в нас немає. Я думаю, один із чинників, якого у нас немає, а раніш був, це — дуже популярні лідери. Немає в нас таких дуже популярних лідерів.

Саме відсутність популярних лідерів є однією з причин таких даних?

— Я думаю, так. А по-друге, люди думають: а що буде далі? От вони вийдуть, вони можуть внести безлад у суспільство тощо. А що буде далі. Оскільки люди з великою пересторогою ставляться до можливості масових виступів, це стримує протести. Я вже не кажу про те, що зараз йде війна. Це стримує людей. Але з іншого боку, невдоволення і розчарування дуже високе. А розчарування велике тому, що було очарування. Я пам'ятаю, в 2014-2015 роках, незважаючи на те, що була гостра фаза війни, у суспільстві був драйв. Дуже багато того, що ми справді досягли, було зроблено в ті роки. Я можу нагадати і те, що армія фактично із зруйнованої руїни перетворилася на дієву структуру за допомогою і волонтерів, і людей, які надсилали гроші. Вдалося зробити ProZorro, тобто систему прозорих закупок. А потім ці реформи начебто зупинилися. І ми не рухаємося.

А щодо очікувань? Що говорять українці стосовно своїх очікувань?

— Одна із дуже успішних реформ — це реформа децентралізації. Так, власне, і наші партнери вважають, і ми вважаємо. І коли ми людей питали, чи треба здійснювати цю реформу, то дійсно люди вважають, що треба передавати більше повноважень на місця. Але коли ми питаємо, чи задоволені вони цією реформою, більшість відповідає, що ні. Чому так? Люди бачать, що ремонтуються дороги, що розбудовується інфраструктура. Але коли у них немає, за що лікуватися, то ця красива дорога не має значення. Тобто, пріоритетні для людей сфери, насамперед соціальна сфера, медицина, пенсії, зарплати — це основне, по чому вони судять про якість реформ.

І якістю реформ українці не задоволені на сьогоднішній день?

— Тому що найбільш важливі для людей проблеми не вирішуються.

Є розуміння в українців, що не всі проблеми можна вирішити сьогодні, що є перехідні періоди? 

— Ми питали свого часу, починаючи, здається, з 2014 чи 2015 року, чи готові люди терпіти тимчасові матеріальні труднощі заради успіхів реформ. На початку тих, хто готовий був терпіти, було 45%. Зараз, здається, 30%. Якась частина це розуміє. Але зростає кількість тих, що не можуть терпіти, бо вже далі терпіти несила. У значної частини населення життя надзвичайно важке. І воно не змінюється.

І при цьому ви кажете, що до протестних настроїв ми не вдаємося?

— Вдаємося. Просто вони не такі масові, як могли б бути, якщо врахувати рівень незадоволення.

Чому у суспільства виникла апатія і розчарування?

— Через відсутність того драйву, який був. Якщо згадати 2013 рік, начебто була стабільність, начебто потроху покращувалося життя, не так швидко, але потроху. Але, скажімо, такий показник, як надія людей на майбутнє України була на найнижчому рівні. 2014 рік — війна, влітку ми зроиби опитування. 2014 рік, війна, не зрозуміло, що буде далі, а надія зросла. Різко зросла, на 15 %. Тобто, очевидно, що тоді був драйв, і тоді були сподівання, що багато що можна змінити.

Скрутні часи сприяють зростанню надії? 

— Ні, не скрутні часи, а коли люди беруть долю у свої руки. Коли вони починають більше сподіватися на себе.

Щодо довіри до різних державних інститутів. Хто зараз користується найвищою довірою? 

— Армія. Серед державних інституцій — це єдина інституція, яка користується довірою.

Читайте также: Политолог: Саакашвили это айсберг, а Луценко — "Титаник"

А щодо ЗМІ, церкви, релігійних організацій? 

— Це вже не державні інституції. До недержавних інституцій довіра значно вища. Найвища — це до волонтерів. Більша навіть, ніж до церкви. Бо до церкви стабільно висока довіра була, є і буде. До громадських організацій істотно зросла довіра після революційних подій, хоча і менше, ніж до волонтерів. І до ЗМІ, я б сказала, десь 50 на 50. Тобто, десь трошки вище нуля, якщо брати різницю між довірою і недовірою.

Наскільки українці довіряють політичним організаціям чи партіям? 

— Вони ніколи з довірою не ставилися до політичних партій, взагалі ніколи. Маю на увазі, що довіра до президента або до уряду після виборів зростала, хоча й позитивною вона буле лише два рази після обрання Ющенка і після обрання Януковича. І одразу після обрання Порошенка. Але ненадовго. Але ж зростала. А от до партій — ні. Це досить  парадоксальна ситуація. Здавалося б, вибори пройшли, за якісь партії проголосували, тобто до партій хоча б повинна зростати довіра, але цього немає.

К слову, политолог Николай Давидюк высказывал мнение, что задержание бывшего губернатора Одесской области Михаила Саакашвили способно спровоцировать волну протестов.

Политолог Олег Саакян высказал мнение, что украинцы гораздо больше доверяют западным партнерам, чем своей власти.

Самое читаемое
    Темы дня