Радиостанция Голос Столицы
Верховной Раде VIII созыва 27 ноября исполнилось три года. За месяц до этого — 26 октября 2014 года — в Украине состоялись внеочередные парламентские выборы. Это голосование проходило после Революции достоинства, на Донбассе уже велись боевые действия. Соответственно — не голосовал тогда Крым и неподконтрольные правительству районы Донецкой и Луганской областей.
Выбирали народных депутатов украинцы по смешанной системе — половину состава по избирательным спискам от политических партий, половину — по мажоритарной системе в одномандатных округах.
Читайте также: Будущее Донбасса: сценарий Волкера
В общем в парламент тогда прошли шесть партий — Блок Петра Порошенко, "Народный фронт", "Самопомич", Радикальная партия Ляшко, "Батькивщина" и
Оппозиционный блок. Также в Верховную Раду VIII созыва прошли немало новых лиц — это и бывшие журналисты, и бывшие комбаты.
Работу парламента за три года в эфире радиостанции Голос Столицы проанализировал политолог Василий Мокан.
(текст публикуется на языке оригинала)
Наскільки свіжа в пам'яті українців історія обрання цього парламенту? Три роки — великий строк для електоральної пам'яті?
— Насправді в наших українських реаліях досить великий термін, тому що суттєво змінилися і електоральні уподобання протягом цих трьох років, ми пам'ятаємо переможців парламентських виборів в 2014 році — це БПП і НФ. І можемо зараз порівняти, наскільки змінилася підтримка їх у суспільстві. Зокрема, НФ — на діаметрально протилежні цифри. Також відбулося досить багато подій, на фоні Майдану виросли нові лідери, в тому числі політичні, сформувалися певні політичні рухи і сили. І це все, безумовно, відбивається на електоральних вподобаннях українців. І якщо б чисто гіпотетично провести вибори до парламенту найближчим часом, то його склад би був зовсім інший.
Це не тенденція?
— Безумовно, є тенденцією. Перша зміна серйозна в електоральних уподобаннях українців вже відбувається після того, як у парламенті формується коаліція і опозиція. Тому що насправді політичні партії — це, швидше, є мінусом нашої української і виборчої системи, і політичної культури, політичні партії ідуть з програмами, які насправді є декларативними, ніхто серйозно і змістовно їх не аналізує і не визначає на основі цих програм свій вибір політичний. І більше того, жодна з партій наперед не обіцяє, з ким вона буде блокуватися у парламенті. Тобто фактично українці обирають політичні партії в парламент і не знають, якою кінцевою буде коаліція, склад коаліції в парламенті. А я нагадаю, що в умовах парламентсько-президентської республіки саме коаліція у парламенті є головним владним суб'єктом у державі. Тому що саме від неї залежить кадровий склад і Кабміну, і виконавчої влади, і ухвалення відповідних законопроектів у майбутньому, і виконання коаліційної угоди і тих передвиборчих обіцянок, які дають політики під час виборчої кампанії. Тому перша кардинальна зміна відбувається саме після цього моменту.
Українці усвідомлюють важливість коаліції? Чи звертаємо ми увагу на те, хто з ким буде товаришувати в парламенті, і якою буде коаліція?
— Безумовно, ЗМІ таку поверхневу аналітику і прогнози дають, хто з ким може дружити, і хто з ким може об'єднуватися. Безумовно, якщо йдуть ідеологічні опоненти в парламент, то можна припустити, що це один із них буде владою, один — опозицією. Але кінцевого складу коаліції передбачити досить складно. Тим більше, давайте подивимося, як протягом цих трьох років у парламенті змінився склад коаліції. Спочатку це було п'ять суб'єктів, 300 голосів, навіть понад конституційну більшість. Здавалося, що, в принципі, всі демократичні сили у парламенті об'єдналися, уже нічого не заважає проводити реформи, вносити зміни до Конституції, змінювати державу у цивілізованому демократичному напрямку. І ми побачили, що буквально через рік ця конструкція дала тріщину, тому що, по-перше, є внутрішня конкуренція, по-друге, є навіть не ідеологічні, а більш владно-політичні розбіжності всередині коаліції. Із п'яти суб'єктів залишилося тільки два. І то виникає питання до кількісного складу коаліції, до її легітимності.
Чи звертають увагу на те, хто з ким обіцяє в рамках передвиборчої програми блокуватися, об'єднуватися, у цивілізованих країнах, де є розвинутий парламентаризм?
— Насправді, формування коаліції — це не є проблемою тільки нашої держави. Ми бачимо зараз є складнощі, наприклад, у формуванні коаліції в Німеччині після парламентських виборів, коли правляча партія теоретично говорила про можливих союзників, але ми бачимо, що їх попередні союзники, попереднього скликання парламенту заявили спочатку перехід в опозицію, потім, коли довгий процес коаліціади не дав результатів, вже начебто готові знову блокуватися і утворювати широку коаліцію. Та сама ситуація зараз і в Австрії. В принципі, я вважаю, що формування коаліції, більшості у парламентах, воно є досить складною процедурою з точки зору прогнозування і обіцянок. Тому що були прецеденти, коли партії обіцяли під час виборчої кампанії об'єднуватися з одними політичними силами, а в реальності виходило зовсім по-іншому. Тому це не є суто наша проблема. Але те, що у цивілізованих країнах під час виборчої кампанії виборець більше звертає увагу на змістовну частину кампанії, а не на просто обіцянки, тобто на програми, на більше такі ідеологічні речі, на можливих потенційних союзників, то це правда. У нас в державі все-таки більше грають важливу роль більш ірраціональні чинники. І, на жаль, фінансова мотивація.
Тобто обставини ці можуть змінюватися вже після виборів?
— Ці нові, безумовно, вони виникають і вони переважно пов'язані з кадровими призначеннями. Знайти баланс інтересів у тих політичних сил, які готові сформувати коаліцію, це досить складно. Тому що після виборів кожна партія, яка подолала виборчий бар'єр, має відповідні амбіції і хоче бути представленою у владі — задля того вони і йшли у парламент. І таким чином реалізовувати свою і партійну, і державну політику. Але пошук цього балансу дуже часто в наших українських реаліях призводить до того, що починається кулуарщина, сварки, комусь дістається більше, комусь — менше. І як правило, перемагає сильніший.
І державницькі якісь програми відходять на другий план, а наперед виходять політичні і особисті?
— Воно так. З іншої сторони, давайте згадаємо 2014 рік, я слідкував тоді за процесом формування коаліції, і пам'ятаю добре ту коаліційну угоду, яку представляли нашому українському суспільству, і хочу вам сказати, досить якісно і гарна програма. Якби вона виконувалася. Інша справа, що за підрахунками експертів десь близько третини, може, трохи більше позицій по коаліційній угоді виконано на даний час. Зрозуміло, що в теорії коаліційна угода передбачає її виконання протягом всього терміну повноважень — п'ять років парламенту, ще є час.
Напомним, ранее замглавы ЦВК Андрей Магера заявил, что смешанная избирательная система, которая существует в Украине, абсолютно несовершенна и не имеет никакого отношения к открытой пропорциональной избирательной системе.
