РИА Новости Украина – радиостанция "Голос Столицы"
Социологическая группа "Рейтинг" провела опрос среди населения, который показал, что больше всего украинцев — 30% — доверяют лидеру политической силы "Гражданская позиция" Анатолию Гриценко. Сейчас он не занимает никаких государственных постов и не является народным депутатом, однако до этого был министром обороны (2005-2007 годы).
Почти каждый пятый украинец доверяет лидеру фракции "Батькивщина" Юлии Тимошенко, мэру Львова Андрею Садовому, депутату и лидеру партии "За життя" Вадиму Рабиновичу и лидеру Радикальной партии Олегу Ляшко.
Почему именно эти политики пользуются популярностью, чем они заслужили доверие украинцев, в эфире радиостанции Голос Столицы проанализировал директор социологической группы "Рейтинг" Алексей Антипович.
(текст публикуется на языке оригинала)
Розкажіть докладніше про опитування, скільки людей було опитано?
— Мова йде про класичне репрезентативне для України опитування, коли досліджується думка двох тисяч респондентів, пропорційно представлених в різних регіонах, в різних вікових, статево-вікових групах і загальна вибірка — дві тисячі, я сказав, а закінчували опитування 20 травня. Знову ж таки, дослідження охоплює дуже багато питань, а далі ми робимо таку витяжку, в яку були включені електоральні показники і оцінка саме електоральних цифр і, відповідно, ми можемо поговорити про динаміку. Адже перше, що впало в очі, що Анатолій Гриценко очолює рейтинг довіри серед українських політиків. Так, але ця цифра в динаміці насправді є відомою ще з кінця минулого року.
Наскільки періодично проводиться опитування з тією самою методологією, з тими самими питаннями?
— Ми постійно проводимо різні дослідження, куди включені питання, наприклад, по довірі до того чи іншого політика, тому далі виводимо динаміку, і насправді для мене як для соціолога не дивина показники кожного з цих політиків, про яких ми говоримо. Натомість, наприклад, представники влади в цьому дослідженні, як і в попередніх, як уже інші журналісти сказали, очолюють рейтинг недовіри. І так і є, бо Луценко, Гройсман, Порошенко, Парубій – це політики з найвищим рівнем недовіри. Чому? Тому що владі не довіряють. Чому? Тому що українці в принципі завжди критично ставляться до влади, незалежно від влади. І під час певних сплесків, таких як, наприклад, 2014 рік — Євромайдан — покладаються великі сподівання на політиків. Тоді і ставлення до політиків покращуються, тоді надії якісь висловлюються, тоді хочемо вірити в краще життя не тільки своє, а й для держави. Це системні граблі, на які стають українці, і кожні вибори потім після виборів розчаровуються, а влада, зрештою, не дуже встигає за настроями або ж не дуже встигає реформувати систему влади, для того щоб демонструвати українцям, що не тільки економіка живе чи животіє, не тільки армія воює чи просто обороняється, а ще і відбуваються певні системні зміни в державі, яких ми дуже потребуємо.
Публічність чи присутність в публічному певному полі, в ефірах на телеканалах, на шпальтах газет дуже впливає на рейтинг? Чи, скажімо так, впізнаваність політика — це одне, а рівень довіри — це вже інше?
— Однозначно ви праві, і якщо, наприклад, брати цей список, то є щонайменше два прізвища, які ми включили в дослідження, які невідомі для 30% населення України. Відповідно, ці політики ще не дотягують до рівня топ-політиків з одного боку, а з іншого боку — все рівно є такими самими, як і всі інші політики абсолютно. Не означає, що людину добре знають, не означає що до неї добре ставляться. Нічого подібного. У нас є кілька прикладів за останній рік, карколомних злетів і карколомних падінь довіри до політиків. Наприклад, Надія Савченко, яку звільнили з російського полону в червні минулого року, і ми її моніторили вже з травня, актуалізацію цієї теми ми моніторили, ставлення до неї, ставлення довіри, впізнаваність, знають, не знають, і що ви думаєте, топовий політик… політик, чи прізвище українське, не знаю, як правильно назвати, яке набирало понад 60% довіри, про яке всі знали в червні минулого року, буквально за рік… це і раніше сталося, вже у вересні, але за рік вона очолює цей рейтинг довіри до політиків знизу. Тобто є останньою в переліку людей, політиків, яким довіряють українці.
Читайте также: Надежда нации. Новая партийная попытка Савченко
При цьому впізнаваність залишилася?
— При цьому впізнаваність 100%. Впізнаваність ніхто ж не зняв, її всі добре знають. І є інший приклад — Міхеїл Саакашвілі. Людина, яка буквально кінець 2015-початок 2016 року претендувала на однозначний прохід своєї політичної сили у ВРУ, була дуже позитивно сприйнята українцями, хай він не очолював рейтинг довіри, але все рівно він був там на чільних позиціях. На даний момент — він четвертий знизу. Тобто довіра до Саакашвілі є 16%.
Такі злети-падіння в динаміці досліджень, наскільки вони залежать від подій, які трапляються з політиками?
— Вони залежать від політика, почнемо з цього. Звичайно, це присутність в медіа, тому що якщо політика довго немає і ніхто не знає його точку зору з актуальних питань сьогодення, зрозуміло, що ставлення до політика, скоріше, нейтральне, або невизначене, і ніякого позитиву, чи негативу особливого не спостерігається. Але якщо політик присутній і говорить те, що не подобається людям, те, що люди не сприймають, або навпаки, наприклад, у ситуації з Надією Савченко, яка мала прекрасний образ української бранки, військового, патріота, захисника Вітчизни. А подальші тези Савченко як політика абсолютно не лягли на точку зору тих людей, які її позитивно сприймали як українського захисника, як українського військового, як українського патріота. Тези розійшлися з образом, і от на такій розтяжці вона просто втратила все.
Але є політики, які незалежно від того, що відбувається навколо, тримають свій рейтинг. Однозначно можна говорити про Юлію Тимошенко в цьому плані, можливо ще про кількох політиків, але люди, які мають багаторічний сформований образ, які мають багаторічні сформовані колони прихильників, які йдуть "стройним" шагом за в даному випадку Юлією Тимошенко, то ось вам і приклад. Незалежно від того, що відбувається в державі, зрештою, що вона говорить, які кроки чекають нас в майбутньому, це прихильники Юлії Тимошенко. І вони завжди були, є і будуть.
Анатолія Гриценка не дуже часто бачимо в інформаційному полі, він не є активним політиком, а рівень довіри великий?
— У Гриценка при майже стовідсотковій впізнаваності достатньо стабільним є його сприйняття. Тобто є сформований образ. Він дуже давній. Він не потребує якихось змін чи уточнень, але на виборах за Гриценка голосують реально менше, ніж, скажімо так, позитивно до нього ставляться, тому що є інші політичні сили, яскравіші політичні сили чи політики, більш переконливі, з більшим політичним ресурсом, будемо говорити правду, з більшою кількістю реклами і т.д. А в міжвиборчий період, коли всі насправді не рекламуються, не роблять якихось активних рухів, просто присутні в інформаційному полі та є розчарування у основних політичних гравцях, в даному випадку, якщо ми говоримо про Гриценка, то він підбирає голоси від БПП, а партія влади знижує рівень своєї підтримки постійно. І коли до виборця, який ще вчора умовно голосував за БПП, в міжвиборчий період приходить соціолог і каже: за кого ти проголосуєш? А він каже: та я не хочу, я розчарувався, ото хіба Гриценко серед них всіх більш-менш, і він обирає Гриценка в міжвиборчий період. Це добрий показник, але його Анатолію Гриценку треба підтвердити на виборах, і кожна виборча кампанія, якщо ви їх добре проаналізуєте, то ви побачите, що в міжвиборчий період рейтинги Гриценка зростають, напередодні виборів рейтинги Гриценка знижуються. Не впевнений виборець у Гриценку. Якби Гриценко весь цей період, якого зараз немає в інформпросторі, весь цей період потратив на те, щоб бути в інформаційному просторі, його б рейтинги зростали так, як зростають рейтинги Рабиновича. І він би їх точно закріпляв за собою і на момент наступних виборів він би їх вже прив’язав до себе, цих виборців. А так цей виборець вимушено до нього йде, розчарувавшись, а потім може так само і піти, і в цьому є вада для Гриценка, бо виборця треба закріплювати. Виборець хоче, щоб в нього був лідер.
Читайте также: Яценюк во главе НБУ: за и против
Є сенс говорити, що виборець має стабільно негативне відношення до якихось альтернативних політичних сил?
— Українці завжди кажуть, що ми хочемо голосувати або ми хочемо, щоб в політику, у владу прийшли нові політичні обличчя, незаплямовані, з новою політичною свідомістю, молоді, перспективні, і кожен раз в усіх дослідженнях українець це каже. Але кожен раз на всіх виборах українець обирає чинний, наявний політичний спектр політичних сил, і це, з одного боку, демонструє діалектику, або кашу, в головах наших українців, які говорять одне, а роблять інше, а, з іншого боку, це говорить про українських політиків, адже якісної відмінності між ними всіма насправді немає.
"Народний фронт" десь фігурує?
— На жаль, "Народний фронт" був дуже сильно зав’язаний на прізвищі Арсенія Яценюка - це знову ж таки відповідь на питання, за кого голосує Україна – за лідера чи за партію, і з втрачанням показників Яценюком, з розчаруванням у ньому як у прем’єрові "Народний фронт" просто зник, і нинішній 1% — я не вважаю це показник, хоча показник на виборах становив 20%. Нині взагалі влада, яка в 2014 році на двох — "Народний фронт" і БПП — взяли, якщо я не помиляюсь, 45% голосів українців. На двох зараз вони мають близько 10-11%. Тобто втрачання довіри владою шалене, але це традиція українська. Візьмемо Віктора Ющенка, візьмемо Віктора Януковича, візьмемо Петра Порошенка – це все та сама схема, коли є певний медовий місяць, зростання, падіння, розчарування, завищені очікування призводять до дуже сильного падіння, незавищені очікування – до меншого падіння, але все рівно падіння. А на фоні, коли хтось падає, хтось обов’язково має набирати, і якщо ми говоримо, що Партія регіонів колишня чи Опоблок ніяк себе не проявляє, з’являється новий лідер, зокрема, це Рабинович, який підбирає ці голоси, який більш активний, який говорить більш зрозумілою мовою.
Що в Україні зараз відбувається із самою соціологію, з опитуваннями, наскільки швидко люди йдуть на контакт, готові довіряти, розказувати, давати відповіді на питання?
— Я би розділив це питання на два. По-перше, чи українці довіряють результатам соціологічних досліджень. І по-друге, чи українці спілкуються з соціологами. Так от, говорячи про себе, зсередини, можна говорити про те, що певний відсоток українців закрився, і закривається для соціологів. Але це характерно для регіонів із нестабільною або високою криміногенною ситуацією — це великі міста, це східна Україна, це Донбас, там, де стріляють, це столиця, останнім часом. І певні категорії забезпечених людей, вони просто не пускають до себе, і це є певною проблемою. Але в цілому, з огляду на два Майдани, які відбулися в Україні, в Україні є певне зростання громадянської свідомості, і громадянське суспільство все-таки вибудовується потихеньку. А це означає, що українець хоче сказати, щонайменше висловити свою точку зору. І соціологія в даному випадку, вона просто йому на руку, і українці легко і відкрито спілкуються.
Читайте также: Украина на всех парах летит к катастрофе! Мороз предупредил Порошенко
Українець хоче висловлювати точку зору. Українець поговорити любить. От працювати інколи над собою, над своїм вибором… Ми дуже працьовиті з точки зору своєї власної ділянки, свого власного місця праці, свого власного дому. Але що стосується громадських речей, суспільних, державних речей, от тут ми, скоріше, хотіли би перекласти свою відповідальність на певного політика, на певну політичну силу, і очікувати, що вони за нас зроблять щось, вони нам зроблять щось.
Банальне, елементарне питання: чи підтримуєте ви надання місцевій владі, регіонам, більших повноважень, у тому числі фінансових, децентралізації? Звичайно, підтримуємо, звичайно, перерозподіл фінансів — все на місця, досить той Київ годувати, прекрасно, добре… А на місцеві вибори ходять найменше серед усіх виборів в Україні. Що це означає? Що ми хотіли би, але ми не беремо цю відповідальність на себе. Якщо ти хочеш більше повноважень, значить у тебе більше відповідальності. Прийди і проголосуй, вдумливо проголосуй, не за гречку. Я сподіваюсь, що через щонайменше одне покоління… хотів сказати кілька років, але я реаліст, ми все-таки будемо розвиненою демократичною, європейського типу державою.
Ранее директор Института анализа и прогнозирования Юрий Лесничий в эфире "ГС" прокомментировал низкие рейтинги доверия к политикам, и заявил, что в цивилизованных странах при таком уровне доверия уже бы были приняты политические решения.
Также психолог Вадим Васютинский заявил в эфире "ГС", что нынешней власти не удалось изменить многолетнюю тенденцию всеобщего недоверия украинцев, а явный и общепризнанный лидер так и не появился.
