РИА Новости Украина — Радиостанция Голос Столицы
Президент Петр Порошенко написал письмо к генеральному секретарю НАТО Йенсу Столтенбергу. В нем он просит предоставить Украине План действий по членству в Североатлантическом альянсе, когда союзники будут готовы к такому шагу. Об этом сообщил представитель Украины в НАТО Вадим Пристайко. В письме также идет речь о важности включения Киева в Программу расширенного партнерства — это дало бы возможность Украине в большем объеме участвовать в операциях НАТО.
Добавим, что накануне НАТО признало за Украиной статус страны-аспиранта. Это означает, что альянс признал стремление нашего государства приобрести полноценное членство в альянсе.
Что даст Украине План действий по членству в НАТО, рассказал эксперт Международного центра перспективных исследований Николай Капитоненко в эфире радиостанции Голос Столицы.
(текст публикуется на языке оригинала)
Що передбачає План дій щодо членства в НАТО?
— По-перше, план для членства може бути яким завгодно і за формою, і за змістом. Але найважливіше його значення в тому, що це вважається передостаннім кроком до набуття повноправного членства в альянсі. Тобто це шлях, яким ішли наші західні сусіди, держави Східної Європи перед тим, як стати державами-членами НАТО, вони виконували план для членства. З іншого боку, немає якогось формального закріпленого статусу за цим документом, що виконання цього плану означає автоматичне членство держави в Північноатлантичному альянсі. Просто так склалося історично, що був такий прецедент. Навіть якщо нам нададуть план для членства, це не означатиме автоматичного членства через будь-який проміжок часу.
Що стосується того, чи отримаємо ми його, то на мій погляд ми повертаємось до того шляху, на якому були 10 років тому, коли після Помаранчевої Революції ми теж дуже багато говорили про членство в НАТО, про наближення до ЄС, хотіли вступити туди і писали листи колективні, наскільки я пам’ятаю, напередодні саміту в Бухаресті в 2008 році, де просили надати нам цей план для членства. Нам його тоді не надали, оскільки є багато різних пояснень того, чому так сталося, хтось шукає руку Кремля за цим, можна пояснити це егоїстичними нормальними національними інтересами держав, таких як Німеччина і Франція, насамперед, які не захотіли нести пов’язані з забезпеченням української безпеки ризики. Коротше кажучи, не надали нам його, потім було багато різних подій – ми і відмовлялися і поза блоком оставались і знову вносили вже зміни до законодавства, закріплювали наш проатлантичний курс зовнішньополітичний, і повертаємось до тієї ж приблизно точки. Тобто зараз знов перед нами стоїть завдання переконати країни-члени НАТО, а рішення приймається остаточно ними, має бути консенсус з цього приводу, що Україні варто надати такий план. Які ми будемо знаходити моменти для цього, як вони оцінюватимуть ситуацію сьогоднішню, чи вона краща, ніж 10 років тому, для перспектив надання цього плану і перспективи членства України в НАТО, чи вона гірша для цього – це уже буде рішення залежати від них.
Саме цим пояснюється таке обережне формулювання Порошенка "коли союзники будуть готові до такого кроку"?
— Я думаю, так, оскільки президент не може не розуміти, що питання членства України в НАТО не стоїть в порядку денному найближчого майбутнього. І є, я думаю, цілий ряд країн в середині НАТО, які не хочуть членства України, які бачать в цьому невиправдані ризики. Є суперечливі позиції і в середині інших країн-членів НАТО, тобто такої підтримки, до речі, яка була щодо ідей членства України в НАТО приміром в 2007 році серед країн-членів альянсу сьогодні немає. Сьогодні ситуація складніша, і для України також. Тобто сьогодні приймати Україну в альянс, коли ми маємо воєнний конфлікт на Сході, небезпечніше для самого НАТО, ніж це було в 2008 році. Ситуація неоднозначна, він це розуміє, я не знаю повною мірою, як взагалі планується використовувати тематику НАТО, зокрема в контексті передвиборчої кампанії в Україні, але обережність таких формулювань свідчить про те, що президент розуміє наскільки складним буде шлях України до НАТО за умов, які є на сьогодні.
Читайте также: Что сие значит? Украина — первая в истории "страна-аспирант" в НАТО
А що повинна зробити українська влада для отримання цього Плану дій?
— Я думаю, що є речі, які від української влади не залежать, на жаль. І навіть, якщо б ми проводили надшвидкими темпами реформи, які від нас НАТО вимагає вже 20 років. Минулого року ми відзначали двадцятиліття підписання угоди між Україною і НАТО про партнерство, яка відкривала достатньо широкі можливості, і з того моменту озвучена була основна позиція НАТО щодо України, вона була однакова – проводьте реформи і ставайте нормальною європейською країною. Не тільки реформи, які стосуються сектору безпеки, а й реформи, які стосуються функціонування держави взагалі. Тобто тут є речі, які, можливо, до якоїсь міри можна зробити, і якраз насамперед вони робляться сьогодні в секторі безпеки і оборони, це вимушений крок багато в чому. Є речі, які робити дуже складно, оскільки Україна в такому стані знаходиться, з якого не виходить протягом кількох років – слабкої неефективної держави, в якої немає грошей, знань чи будь-чого іншого для того, щоб змінюватись. Є речі, які від України не залежать. Це залежить від рішень і бажань інших держав, і нам треба це розуміти. І розуміти, де межа між тим, що ми можемо зробити, що в наших силах, і де межа між тим, що ми зробити не можемо. Натиснути, змусити держави НАТО прийняти нас до цієї коаліції – це виходить за межі наших можливостей, і, я думаю, що чим більш повно ми будемо це розуміти, тим краще буде для української зовнішньої політики.
Петро Порошенко хоче зафіксувати в Конституції стратегію вступу України до Європейського Союзу та НАТО. Що це дасть?
— Я думаю, що ідея фіксації в Конституції таких зовнішньополітичних речей, так само як і ідея проведення референдуму – це популістські заяви. Оскільки членство в НАТО, так само як і членство в ЄС – це не мета, а інструмент досягнення іншої мети, в даному випадку – забезпечення національної безпеки України і підвищення добробуту її громадян. Ці речі зафіксовані в достатній кількості в нормативних актах, і немає сенсу фіксувати інструмент для досягнення цих цілей, як норму Конституції. Тим більше, що для багатьох в Україні, і я думаю, не тільки в Україні, членство в НАТО або в ЄС є питанням ідеологічним, а фіксувати ідеологічні норми в Конституції – це теж не дуже добра звичка з радянських часів. Чому ми приймаємо норми в законодавстві, якими закріплюємо наше бажання вступити в НАТО і ЄС? Щоб нам більше вірили на Заході. Але це хибний шлях, бо вірити на Заході будуть не нашим словам і навіть не нашим документам, а виключно нашим справам, бо там розуміють – щоб ми не вносили сьогодні в Конституцію чи законодавство, завтра зміниться влада, зміниться уряд, зміниться склад парламенту, і це можна буде відіграти назад, як це вже було в історії України не раз. Тому, якщо ми хочемо переконати Захід в справжності наших намірів рухатись на Захід, відповідати західним стандартам і ставати європейською нормальною державою, то змінами в Конституцію чи навіть референдумом нам не вдасться переконати захід ні в чому. Це може розглядатися, я вважаю, лише як популістський крок, такий якій він є.
Ранее эксперт-международник Григорий Перепелица заявлял, что помешать Украине вступить в НАТО может только ущемление демократии в стране.
В свою очередь председатель общественной лиги "Украина-НАТО" Сергей Джердж отметил, что программа сотрудничества Украины и НАТО – двигатель реформ в стране.
